Ми народжуємося в країні, ростемо в ній, вчимося її любити. Батьківщину, як і батьків, не вибирають, вона у нас одна, з молоком матері ми вбираємо любов до неї, розуміння її особливостей і звичаїв. Чим більше людина знає про свою батьківщину, тим більшої поваги він гідний. Тому необхідно вивчати історію рідного краю, його культуру, природу.
Коли людина опиняється за кордоном, все одно десь в душі незримо присутній туга за рідним і знайомим з дитинства місць. Не дарма ж поети і письменники, які емігрували з країни або знаходяться в засланні, завжди страждали і тужили за батьківщиною. Багато хто не могли винести розлуки і поверталися. А який щемливим душу тугою наповнені їхні твори, написані в той період!
Мені здається, що назавжди покинути батьківщину – це все одно, що втратити частину своєї сім’ї. Так,… можливо, в рідній країні не все гладко, а за кордоном здається краще, але в цьому і полягають прояви патріотизму і любові до батьківщини, щоб не кинути її, а намагатися зробити життя навколо краще. Адже історія твориться руками людей.
Як можна проявити любов до своєї країни? Наприклад, готовності захищати її, відстоювати її інтереси, захищати недоторканність її кордонів. Показувати своїми досягненнями всьому світу, що вона – гідний член світового співтовариства.
Ми повинні працювати на благо нашого спільного дому, робити красивіше і краще. Всім же відомо, що наша країна – це батьківщина великих поетів, художників, музикантів і вчених, ну як таку не любити? А ще вона неймовірно красива своїми лісами, річками, долинами й горами. Все в ній є, потрібно тільки полюбити її і прийняти, і вона відповість тим же.