«Сьогодні знову будуть хвалити мого сина», — з величезною радістю думала жінка, що поспішала на батьківські збори в ліцей. Гордість за свого хлопчика переповнювала материнське серце. Як це чудово усвідомлювати, що твоя дитина найкращий! Ось тільки життєвих висот досягають часом не відмінники, а середняки і навіть трієчники. У чому причина такої несправедливості?
Що таке синдром відмінника?
Відмінник завжди прагне все зробити правильно, він не сприймає ніяких помилок і промахів, йому потрібна тільки перемога, загальне схвалення і визнання. «А що ж тут поганого?» — запитаєте ви. У житті, на жаль, неможливо завжди перемагати. Навіть у відмінників трапляються нехай маленькі, але все ж поразки. І якщо будь-який інший переживе цей промах без особливих душевних мук і каяття, то відмінник буде їсти себе поїдом, запрацює нервовий розлад, безсоння, втрату апетиту. На найменші зауваження він видасть гостру реакцію образи.
Чи Так це безпечно для власного здоров’я бути відмінником? Якщо результат — не самоціль виконання роботи, і людина, перш за все, відчуває радість від процесу своєї діяльності, не зациклюється на обов’язково високому кінець діда, то страх поразки і невдоволення своїми досягненнями не загрожують, а значить, і нервові розлади обійдуть стороною. Якщо людина ставить перед собою високі планки і налаштований на успіх будь-якою ціною, при цьому дуже боїться не досягти желаемою результату, то це типовий перфекціоніст, або, інакше, людина із синдромом відмінника. Найчастіше при найменших невдачах він втрачає віру в себе, свої здібності, виявляє невдоволення своїми досягненнями. Страх не виконати все якісно на сто відсотків заважає йому у здійсненні наміченого. Ось чому нерідко відмінники не досягають в житті великих висот, а при проходженні важливих життєвих іспитів частіше відчувають стрес, ніж всі інші.
Що ще може сприяти розвитку перфекціонізму? Уявіть, що батько дитини мріяв стати відомим футболістом, але так і не домігся спортивних успіхів. Можливість взяти реванш за власні невдачі — це привести у футбол сина. При цьому дитина намагається своїми досягненнями у спорті заслужити батьківську любов. Мета цих дитячих перемог — не потяг до спорту і отримання задоволення від гри, а прагнення заслужити похвалу, батьківське схвалення і захоплення. Але криється в цьому і небезпека. З точки зору дитини, програш може зруйнувати батьківські надії, позбавити батьківській любові. Тому потрібні тільки перемоги, а поразки позначаться не тільки на спортивні успіхи юного футболіста, але і на його психічному здоров’ї.
Ось так, народжуючись ще в дитинстві, синдром відмінника заважає нам жити. Якщо перфекціоніст не може все зробити блискуче, то він і не береться за цю роботу. Так за бортом залишаються невирішені питання, нездійснені бажання, нереалізовані мрії.
Що заважає інтелектуально і фізично розвиненим людям долати труднощі? Страх не отримати все відразу, самокопання, самокритика і невіра в свої сили при невдачах — ось що є джерелом даної проблеми.
Як позбутися синдрому відмінника?
- По-перше, треба навчитися приймати себе таким, який ви є. Адже у світі немає ідеальних людей, кожен має право на помилку, яка не є показником вразливості або невезіння, а являє собою необхідний досвід, який сприяє нашому розвитку. Долаючи труднощі, ми стаємо сильнішими мудрішими, краще.
- По-друге, не варто зациклюватися на досягненні тільки відмінного результату. Результат нашої праці повинен бути видимим, працюючим. А треба отримувати задоволення від самого процесу діяльності.
- По-третє, перестаньте себе критикувати, думати про те, що ви повинні завжди бути на висоті. Позбавте себе від цих «боргів». Постарайтеся полюбити себе (у цьому вам допоможе стаття «Як полюбити себе»). Адже ви любите інших людей? А хіба ви самі негідні свого поваги і любові? Вибачте собі свої недоліки й промахи, адже велика частина з них перебільшена. Інших людей, що допустили такі помилки, адже ви змогли б пробачити? А чим ви гірші?
Дуже часто трапляється так, що свої помилки бачите тільки ви самі, для інших вони не виглядають так гнітюче, а хтось взагалі їх не помічає.
І ще маленька хитрість: щоб не вишукувати неіснуючі недоліки в роботі, скоротіть для себе терміни здачі, тоді всі сили підуть на виконання самого завдання, а не на його критику і страх за результат.
Дорогі відмінники, розумні, досвідчені, знаючі, грамотні! Не бійтеся своїх помилок, оточуючі вам їх обов’язково пробачать, тому що ви не боги, а люди. Так вибачте і ви собі іноді трапляються промахи, не позбавляйте себе можливості йти вперед і реалізовувати свої мрії. Адже відмінником бути не так вже й погано!
