У кожній сім’ї існують свої традиції. Сімейні традиції – це те, що переходить в сім’ї від одного покоління до іншого; це те, що об’єднує всіх членів сім’ї, роблячи їх життя радісним і цікавим. Ви запитаєте, навіщо вони потрібні? Традиції зближують сім’ю, роблять її справжньою фортецею, де кожен відчуває себе впевнено і захищено.
В нашій сім’ї, а вона у нас велика: мама, тато, сестра, брат, я, і, звичайно ж, численні родичі – теж є свої сімейні традиції. Наприклад, по неділях ми печемо млинці, сідаємо всій великою дружною родиною за круглий стіл, п’ємо чай з медом і обговорюємо події минулого тижня. Спілкування з близькими людьми – світлі хвилини в моєму житті. Або, кожне літо ми з батьками вирушаємо на море, відкриваючи все нові і нові місця для відпочинку, милуючись красою рідної країни. І це незабутньо. А як ми любимо літніми вечорами всією сім’єю здійснювати прогулянки на велосипедах.
Відзначати свята в колі сім’ї – теж наша традиція, про яку я і хочу розповісти. Не дарма кажуть: “Як зустрінеш Новий рік, так його і проживеш”. Свято Нового року – самий яскравий свято в нашій сім’ї. Готуватися до свята ми починаємо заздалегідь. Ми, діти, пишемо листи-побажання Діду Морозу, а потім з мамою придумуємо сценарій свята, розучуємо вірші. Коли тато приносить додому пухнасту ялинку, що пахне хвоєю, і ставить її біля каміна, ми дружно починаємо її прикрашати. І ось настає вечір… 31 грудня. Вже накритий святковий стіл, всі одягнені ошатно і красиво. І раптом на вулиці лунає дзвін дзвіночків. Ми, як заворожені, чекаємо дива. І диво відбувається! В кімнату входять Дід Мороз із великим мішком подарунків та Снігуронька. Починається справжнє веселощі. Ми читаємо вірші, з батьками водимо хоровод, співали пісні і граємо, а Дідусь Мороз і Снігуронька вручають подарунки. І нехай під маскою Діда Мороза ми бачимо такі знайомі, рідні очі, все одно ми віримо маминому розповіді про те, що справжній Дід Мороз доручив нашому дідусеві роздати подарунки, тому що він сам не встигає прийти до всіх дітей. Наш веселий свято триває весь вечір, а потім ми цілий рік з нетерпінням знову чекаємо настання Нового року…
А ще є найдорожча для мене традиція. Настає вечір, всі справи зроблені. Я підходжу до ліжка, лягаю і, дивлячись на вогник каганця, чекаю маму. Ось вона сідає на краєчок ліжка, бере в свою руку, ніжно гладить мене, потім цілує, і я чую найдорожчі слова: “добраніч, мій улюблений синочок!” І сни мої течуть спокійно…
Може бути, кому-то ці традиції здадуться не такими яскравими, але зате вони наші, власні, і дорожче їх для нас немає нічого на світі.
Завдяки традиціям, існуючим в нашій сім’ї, ми вчимося любити, поважати, довіряти, цінувати хвилини спілкування з рідними людьми, допомагати один одному. А це – найголовніше в житті.