Безумовно, прав був Л. Н. Толстой, коли говорив, що “сильні люди завжди праві”. І з цим не можна не погодитися, тим більше що в російській літературі XX століття багато прикладів: це і герої, хто в роки Великої Вітчизняної війни, і скромні трудівники, що вражають силою свого духу і вірою в ідеали. Але, зрозуміло, найсильнішою людиною, і при цьому дуже простим, можна вважати одного з головних героїв роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” (1940) – Ієшуа Го-Ноцрі. Хто, як не Ісус Христос, є уособленням сили й простоти?
У романі “Майстер і Маргарита” образ Ісуса Христа виникає на перших сторінках в розмові двох співрозмовників на Патріарших ставках. Виявилося, що у молодого поета Івана Бездомного Ісус вийшов абсолютно живий, а йому треба було довести, що його не існувало зовсім, “що всі розповіді про нього прості вигадки, звичайнісінький міф”. Саме міфу Булгаков і протиставив свого героя, зробивши його живим і людяним. Незважаючи на те що в романі образу Ієшуа відведено лише дві глави: друга і шістнадцята, він не тільки центральний персонаж, але і духовний рятівник як Майстра, так і Маргарити. При цьому булгаківський Ієшуа сильно відрізняється від євангельського Христа. Самотній бродячий філософ, людина років двадцяти семи, а не тридцяти трьох, сирієць, а не юдей. Він говорить Пілатові, що у нього немає рідних і послідовників, які прийняли його вчення: “Я один у світі”, – зізнається Ієшуа. Простодушний, м’який, щирий, він гранично людяний і мудрий: він знає арамийский і грецький, володіє латиною, йому знайома медицина, і він прекрасний психолог. І при цьому він звичайна людина. Як і всі, він відчуває біль і боїться її, але стоїчно переносить, якщо мова заходить про віру.
Особливість Ієшуа закладена у його світорозумінні: “Злих людей немає на світі”. Ієшуа – мислитель, у поданні якого “всяка влада є насильством над людьми” і тому їй немає місця в “царство істини і справедливості”, куди людина рано чи пізно повинен перейти. У Ієшуа є своя істина, і вона в тому, що ніхто не може розпорядитися його життям: “…погодься, що перерізати волосок”, на якому висить життя, “вже напевно може лише той, хто підвісив”. Він йде до людей зі своїми переконаннями, і… це справа всього його життя. Ієшуа настільки незвичайний при своїй простоті, що навіть прокуратор Понтій Пілат не тільки з явним задоволенням розмовляє з ним, але і хотів би залишити його при собі. Адже Ієшуа вірно помітив, що “біда в тому, що ти занадто замкнутий і остаточно втратив віру в людей… Твоє життя мізерна, игемон”. Проте життя не тільки мізерна, вона ще й жорстока, і люди, які мають владу, бояться її втратити. В душі булгаковського Пілата борються два начала: людського і ката. У цій боротьбі розкривається традиція людини, наділеного владою і має реальну силу захистити того, кого “складу злочину не знайшов”. Так, в глибині душі Пилата все ж шкода Ієшуа, і він пропонує Ієшуа якийсь компроміс, лише відмовитися від характеристики великого кесаря. Однак там, де свобода купується брехнею, не може бути істини. В цьому питанні Ієшуа проявляє непохитну волю і не може брехати: “Бог один, у нього я вірю”.Сильний і дивно простий чоловік, готовий за свою віру прийняти смерть разом з розбійниками, Ієшуа здобуває перемогу над всесильним Пилатом: “Не буде тобі… відтепер спокою! Ні тобі, ні твоєму народові… пошкодуєш, що послав на смерть філософа з його мирною проповіддю”.
Так, сила Ієшуа в простоті його вчення. Не випадково, навіть після смерті Ієшуа продовжує з Понтієм Пілатом розпочатий спір. Перед смертю він просить передати Пилата кілька слів, їх і повторить прокуратору Юдеї Афраній, начальник таємної служби: “…Єдине, що він сказав, це що серед людських вад одним з найголовніших він вважає боягузтво”. Саме в цей момент Пилат і усвідомив себе учасником злочину, отступившись від Бога та істини, він загинув як особистість.
В одній з критичних робіт, присвячених “Майстру і Маргариті”, дослідник Лазаренка Т. П. зазначила, що “булгаковська думка безкомпромісна: для тоталітарного режиму небезпечніше всіх злочинців, вбивць, казнокрадів завжди буде філософ, поет, безсрібник, протиставляючий цього режиму царство вічної істини. Але, розправившись з такими, як Ієшуа, держава занурюється в темряву бездуховності”.
“Сильні люди завжди прості”, – сказав Толстой. Таким і повинен бути Справжній Чоловік, не зробив нікому в житті ані найменшого зла, навчив нас бути стійкими у своїх переконаннях, і ніколи не бути боягузами, так як “боягузтво – найстрашніший порок”.