Людина зазвичай намагається бути оригінальним. Намагається жити так, щоб і праця давала їй задоволення, і дозвілля було змістовним, і захоплення — цікавими. Не завжди і не всім, звичайно, це вдається. Часто так і кажуть: він «знайшов себе в науці», вона — у спорті. Але я хочу сказати зовсім не про те. Чи треба у житті наслідувати інших людей? Із поганими прикладами все зрозуміло. Хоча, напевно, і «дуже правильно» хоч раз за своє життя, не подумавши, зробити щось погане «за компанію», щоб він був «як усі». Наприклад, весь клас вирішив утекти з контрольної роботи. Ти розумієш, що це безглуздо: контрольну однаково перенесуть, та й батьків до школи викличуть. Коротше кажучи, буде скандал і нотацій не оберешся. Але ти робиш, як усі. Не вистачає сміливості бути самим собою
Багатьом властиво дотримуватися моди, стилю одягу, певних захоплень, В цьому немає нічого поганого. Але це в тому випадку, якщо цей стиль людині підходить. А то що ж виходить? Всі хочуть бути модними, а разом виходить, що усі одягнені однаково, зачіски у всіх однакові — як з інкубатора. Всі на дискотеку поспішають, а в тебе до цієї музики серце не лежить, хочеться щось почитати однак йдеш разом з усіма, щоб потім не перешіптувалися, хихотіли, поглядаючи скоса на тебе. Хоча навіщо ж втрачати себе» і боятися висловити власну думку?
З хорошими прикладами складніше. Бути чесним, справедливим, небайдужим, ерудованим — хто ж цього не хоче? А от з вибором професії. Припустимо, батьки — хороші лікарі. І сина свого з дитинства готують до цієї професії. Наслідувати батьківського прикладу, звичайно, справа благородна. Але у душі вона людині? Або він стане дійсно хорошим лікарем? Як я вважаю, наслідуючи навіть найкращі приклади, треба йти своїм шляхом, робити те, що тобі по душі. Жити так, щоб розум і серце у тебе були єдності.