Шевирьов герой нашого часу

З особливим привітністю готові ми на перших сторінках нашої критики вітати свіжий талант, при його першому явищі, і охоче присвячуємо докладний і щирий розбір “Герою нашого часу”, як одному з чудових творів нашої сучасної словесності.

З побічних осіб перше місце ми, звичайно, повинні віддати Максиму Максимовичу. Який цілісний характер корінного російського добряка, у якого не проникла тонка зараза західного освіти; який, при уявної зовнішньої холодності воїна, наглядевшегося на небезпеку, зберіг весь запал, все життя душі; який любив природу внутрішньо, нею не захоплюючись, любить музику кулі, тому що серце його б’ється при цьому сильніше… Як він ходить за хворої Бэлой! Як втішає її! З яким нетерпінням чекає старого знайомця – Печоріна, почувши про його повернення! Як сумно йому, що Бела при смерті і не згадувала про нього! Як тяжко його серцю, коли Печорін байдуже протягнув йому холодну руку! Як він вірить ще в почуття любові і дружби (Свіжа, природа непочата! Чиста дитяча душа в старому воїну! Ось тип цього характеру, в якому виявляється наша давня Русь!) І як він високий своїм християнським смиренням, коли, заперечуючи всі свої якості, каже: “Що ж я таке щоб про мене згадувати перед смертю?” Давно, давно ми не зустрічалися в нашій літературі з таким милим і живим характером, який тим приємніше для нас, що взято з корінного російського побуту.

За Максимом Максимовичем слід Грушницкий. Його особистість, звичайно, не приваблива. Це в повному сенсі слова порожній малий. Він марнославний… Не маючи чим пишатися, він пишається своєю сіркою юнкерскою шинеллю. Він любить без любові. Він грає роль розчарованого – і ось чому він не подобається Печорину… В ньому навіть немає і того почуття, яким відрізнялися колишні наші військові, – почуття честі. Це якийсь виродок з їх суспільства, здатний до самого підлого і чорного вчинку. Автор примиряє нас з цим створінням своїм, незадовго перед смертю, коли Грушницкий сам зізнається в тому, що зневажає себе.

Доктор Вернер – матеріаліст і скептик, як багато доктора нового покоління. Він мав сподобатися Печорину, тому що обидва розуміють один одного.

Звернемо увагу на жінок, особливо на двох героїнь, які обидві дісталися в жертву героя. Бела і княжна Мері утворюють між собою дві яскраві протилежності, як ті два товариства, з яких кожна вийшла, і належать до числа чудових створінь поета, особливо перша. Бела – це дике, несміливе дитя природи, в якому почуття любові розвивається просто, природно і, одного разу розвинувшись, стає неизлечимою раною серця. Бела дуже просто полюбила ту людину, яка хоча і викрав її з батьківського дому, але зробив це за пристрасті до неї, як вона думає: він спочатку присвятив всього себе їй, він задарував дитя подарунками, він потішає усі її хвилини; бачачи її холодність, він прикидається відчайдушним і готовий на все… Не така княжна: в ній всі природні почуття пригнічені якою-то шкідливим мрійливістю, якимось штучним вихованням. Ми любимо в ній те сердечне людське рух, яке змусило її подати склянку бідному Грушницкому, коли він, спираючись на свій костур, марно хотів нахилитися до нього.

Ми прощаємо княжною і… те, що вона захопилася в Грушницком його сіркою шинеллю і зайнялася в ньому мнимою жертвою гонінь долі… княжні Мері це був порив выисканного почуття… Це довела згодом любов до Печорину. Вона полюбила в ньому щось незвичайне, чого шукала, той привид своєї уяви, яким захопилася так легковажно… Тут мрія перейшла з розуму в серце, бо й княжна Мері здатна також до природних почуттів… Бела, своєю жахливим смертю, дорого заплатила за легковажність своїй пам’яті про померлого батька. Але княжна своєю долею тільки що отримала заслужене… Різкий урок всім князівнам, у яких природа почуття пригнічена штучним вихованням і серце зіпсовано фантазиею!

Всі ці події, всі характери і подробиці примикають до героя повісті, Печорину… Вникнемо ж докладно в характер героя повісті – і в ньому розкриємо головну зв’язок твору з життям, і думка автора.

Ось що він сам говорить про своєї юності.

У першій його молодості, з тієї хвилини, коли він вийшов з опіки рідних, – він став насолоджуватися скажено всіма задоволеннями, які можна дістати за гроші, і, зрозуміло, задоволення ці йому остогидли. Він вирушив у великий світ: товариство йому набридло; він закохувався у світських красунь, був любимо, але їх любов тільки дратувала його уяву і самолюбство, а серце залишалося порожнім… Він став вчитися і науки йому набридли. Тоді йому стало нудно: на Кавказі він хотів розігнати свою нудьгу чеченськими кулями, але йому стало ще нудніше. Нудьга – вічний голод розпусну душі, яка шукає сильних відчуттів і насититися ними не може. Це найвища ступінь апатії в людині, похідної від раннього розчарування, від вбитої або промотанной юності.

Євгеній Онєгін, який брав участь кілька народження Печоріна, страждав тою ж болезнию; але вона в ньому залишилася на нижчому ступені апатії, тому що Євген Онєгін не був обдарований энергиею душевної; він не страждав понад апатії гордістю духу, жаждою влади, якою страждає Новий герой. Печорін нудьгував у Петербурзі, нудьгував на Кавказі, їде нудьгувати в Персію; але ця нудьга його не проходить даром для тих, які його оточують. Поруч з нею вихована в ньому незборима гордість духу, яка не знає жодної перешкоди і яка приносить в жертву все, що попадеться на шляху нудьгуючому герою, лише б тільки було йому весело.

Печорин, як він сам каже, переконаний в одному тільки, що він в один прегадкий вечір народився, що гірше смерті ніби нічого не станеться, а смерті не минеш. Ці слова ключ до всіх його подвигів: у них розгадка всього його життя. А між тим це душа була сильна, душа, яка могла вчинити щось високе… Він сам в одному місці свого журналу усвідомлює в собі покликання, кажучи: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився. А вірно вона існувала і вірно було мені призначення високе, тому що я відчуваю в душі моєї сили… З горнила пристрастей порожніх і невдячних я вийшов твердий і холодний, як залізо, але втратив навіки запал благородних прагнень…” Коли поглянеш на силу цієї загиблої душі, то стає шкода її, як однієї з жертв тяжкої хвороби століття…

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: