А. Н. Островський — не просто письменник-драматург. Його по праву вважають батьком російської драми. Адже до нього в літературі 19 століття театральне мистецтво розвивалося дуже слабо. П’єси Островського були новими, свіжими і цікавими. Саме завдяки цьому автору люди знову потягнулися в театри. Одна з найвідоміших п’єс — «Гроза».
Історія створення
А. Н. Островський був відправлений з особливою місією з центральної Росії. Тут письменник зміг побачити провінційну життя у всій красі. Як і будь-який інший літератор, в першу чергу Островський звертав увагу на життя і побут російського купецтва, міщан, знатних людей провінції. Він шукав характери і сюжети. За підсумками подорожі була написана п’єса «Гроза». І трохи згодом в одному з міст на Волзі стався подібний випадок. Островський зміг предугать події, що відбулися в майбутньому. Характеристика п’єси «Гроза» як цілісного твору показує, що автор — не просто проникливий людина, але і талановитий письменник-драматург.
Художнє своєрідність драми
П’єса має низку художніх особливостей. Слід сказати, що Островський був одночасно і новаром драматургії, і підтримував традицію. Щоб розібратися, необхідно проаналізувати жанр, головних героїв, конфлікт і сенс назви п’єси «Гроза».
Існує три драматургічних жанру: комедія, трагедія і драма. З них найдавніший — це трагедія, потім слід комедія, а ось драма як жанр з’являється лише в 19 столітті. Засновником її в Росії став А. Н. Островський. П’єса «Гроза» повністю відповідає його канонами. У центрі зображення — звичайні люди, не історичні діячі, не народні герої. Це люди зі своїми недоліками і достоїнствами, в душах яких розвиваються почуття прихильності, симпатії і антипатії. Ситуація також буденна. Проте в ній присутній гострий життєвий конфлікт, найчастіше нерозв’язний. Катерина (головна героїня драми) потрапляє в таку життєву ситуацію, з якої немає виходу. Сенс назви п’єси «Гроза» многопланов (мова про це піде нижче), один з варіантів тлумачення — неминучість чого-небудь, зумовленість і трагічність ситуації.
Головні герої
Основні персонажі п’єси: Кабаниха, її син Тихон, Катерина (невістка Кабанової), Борис (її коханий), Варвара (сестра Тихона), Дикої, Кулигин. Є й інші персонажі, у кожного з яких своя смислове навантаження.
Кабаниха і Дикої уособлюють собою все негативне, що є в місті Калинове. Це нахабство, злість, самодурство, бажання керувати усіма, жадібність. Тихон Кабанів — приклад покірливої поклоніння матері, він бесхарактерен і дурний. Варвара ж не така. Вона розуміє, що мати багато в чому права. Вона теж хоче звільнитися з-під її тиску і робить це по-своєму: просто обманює її. Але такий шлях неможливий для Катерини. Вона не може брехати чоловікові, зрада для неї — це великий гріх. Катерина на фоні інших виглядає більш мислить, відчуває і живий. Осторонь стоїть лише один герой — Кулигин. Він виконує роль героя-резонера, тобто персонажа, у вуста якого автор вкладає своє ставлення до ситуації.
Сенс назви п’єси «Гроза»
Символічну назву — один із способів виразити ідейний задум твору. В одному слові укладено величезне значення, воно багатошарово.
По-перше, гроза двічі трапляється в місті Калинове. Кожен з героїв реагує по-різному. Кулигин, наприклад, бачить у грозі явища фізична, тому особливого страху вона у нього не викликає. Безумовно, сенс назви п’єси «Гроза» не тільки в тому, що це явище присутня в тексті. Символ грози тісно пов’язаний з головною героїнею — Катериною. Вперше це явище природи застає героїню на вулиці, коли вона розмовляє з Варварою. Катерина дуже злякалася, але не смерті. Її жах обґрунтований тим, що блискавка може вбити раптово, і вона з’явиться раптом перед Богом зі всіма своїми гріхами. Але найтяжчий гріх у неї один — закоханість у Бориса. Виховання, совість не дозволяють Катерині повністю віддатися цьому почуттю. Сходивши на побачення, вона починає відчувати величезні муки. Визнання героїня також здійснює під час грози. Почувши громовий розкат, вона не витримує.
Сенс назви п’єси «Гроза» Островського залежить від рівня тлумачення. На формальному рівні це зав’язка і кульмінація драми. А ось на символічному рівні це страх кари господньої, розплати.
Можна сказати, що «гроза» нависла над усіма мешканцями міста. Чисто зовні це нападки Кабанихи і Дикого, а на буттєво рівні — це страх відповісти за свої гріхи. Можливо, тому вона викликає жах не тільки у Катерини. Навіть саме слово «гроза» вимовляється в тексті не лише як назва природного явища. Тихон їде з дому, радіючи, що йому більше не буде докучати мати, що вона більше не буде наказувати йому. Катерина ж від цієї «грози» піти не в змозі. Вона виявилася загнаною в кут.
Образ Катерини
Героїня здійснює самойбийство, і з-за цього її образ виходить дуже суперечливим. Вона побожна, боїться «геены вогненної», але при цьому йде на такий тяжкий гріх. Чому? Мабуть, моральне страждання, моральні муки сильніше, ніж її думки про пекло. Швидше за все, вона просто перестала думати про самогубство, як про гріх, вбачаючи в ньому покарання за свій гріх (зраду чоловікові). Деякі з критиків бачать в ній виключно сильну особистість кинула виклик суспільству, «темному царству» (Добролюбов). Інші ж вважають, що добровільна смерть — це не виклик, а, навпаки, ознака слабкості.
Як розцінювати цей вчинок героїні, одназначно сказати не можна. Сенс назви п’єси «Гроза» підкреслює, що в суспільстві, яке склалося в Калинові, такі випадки не дивні, адже це закостенілий місто, відсталий, в ньому правлять самодури, такі як Дикої й Кабаниха. У підсумку натури чутливі (Катерина) страждають, не відчуваючи підтримки ні з чийого боку.
Висновки. Особливості і сенс назви п’єси «Гроза» (коротко)
1. Драма стала яскравим прикладом житті провінційних міст, оголивши одну з головних проблем Росії — самодурство.
2. Драма відповідає канонам жанру (присутній герой-резонер, є негативні персонажі), але при цьому є новаторською (вона символічна).
3. «Гроза», винесена в заголовок п’єси, — це не просто композиційний елемент, це символ божої кари, каяття. Сенс назви п’єси «Гроза» Островського виводить п’єсу на символічний рівень.