Гідним продовжувачем сатиричного жанру в сучасній літературі є, я вважаю, письменник Володимир Войнович. Його твір “Життя і надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна” довгий час не публікувалося в нашій країні і лише в часи демократичних змін став доступний російському читачеві. Цей роман-анекдот висміює життя нашого суспільства при тоталітарному режимі Сталіна. Письменник піддає сатиричному аналізу всі важливі сфери держави: народне господарство, армію, уряд і сам соціалістичний лад. Головний герой роману-анекдоту – червоноармієць останнього року служби Іван Чонкін. Події відбуваються перед самою війною у військовій частині, розташованій у сільській місцевості. Сюжет простий: в розташуванні частини приземляється аероплан з несправним двигуном. До літака приставляють годинним Чонкіна, і він, забутий начальством, охороняє літак всю війну, а під кінець ще й вступає в бій за нього, щоправда, зі своїми військами.
Автор висміює панує в Червоній Армії муштру, солдафонство, дурість і жорстокість. На самому початку роману-анекдоту відбувається дика сцена покарання Чонкіна, неправильно віддав честь старшині роти Пєскову. Старшина з садистською насолодою на спеці наказував бідному солдатика лягати і вставати багато разів. Спостерігав за цією сценою капітан Завгородній, замість того щоб припинити знущання над солдатом, радить старшині поганяти його повз стовпа: “Нехай мине десять разів стройовим кроком туди і назад і привітає”.
Про Чонкіна, охороняє літак, забуло начальство. Іван одружився на сільській бабенке Нюрке, будинок якої був по сусідству з літаком. На свої рапорти, в яких він просив видати йому “сухий пайок на необмежений час”, відповіді не отримував. Початок війни Чонкін зустрічає, сидячи в туалеті і читаючи наклеєні на стінах обривки газет, з яких він черпав політичну інформацію.
У романі показана боягузтво і дурість командного складу армії. Коли капітану Міляге притягли полоненого “шпигуна”, він спочатку побив його, а потім, дізнавшись, що прізвище “шпигуна” Сталін, прихід
Л у жах і став плазувати перед потерпілим: “Капітана морозило. Він вже… бачив себе приставленим до стінки”. І було від чого йому стушуватися: заарештований назвався батьком вождя Сталіна. Атмосферу улесливості й підлабузництва Войнович передає через пафос самого пройдисвіта. Осмілівши, той починає лякати офіцера: “Що, злякався, бандит?” Але капітан Песик гине від іншої своєї дурості: потрапивши по п’яному ділу в полон до своїх же, він зі страху починає говорити по-німецьки, і його приймають за німецького шпигуна. Безглуздя триває і виливається в цілий бій за злощасний аероплан, який Чонкін з Нюркой захищають від своїх же. Війська на чолі з генералом дивуються, що одна людина могла їм стільки часу протистояти. Насправді їм протистояла власна дурість і плутанина.
Винуватця метушні зрештою заарештовують і вивозять. Описуючи момент прощання Чонкіна з Нюркой, автор показує символічно, що, поки в армії буде панувати така атмосфера, дурість і трагедії, з нею пов’язані, ніколи не закінчаться. “Я ще повернуся!” – гордо кричить придуркуватий Чонкін своїй подрузі на прощання.
Завершується роман-анекдот сценою, на мій погляд, викриває ура-патріотизм, властивий сталінської епохи і взагалі тоталітарному режиму. Селекціонер-самородок Гладишев знаходить на полі бою вбитого кулею за злощасний аероплан мерина. Під копитом коня лежав зім’ятий клаптик паперу з написом: “Якщо загину, прошу вважати комуністом”. Цією гіркою посмішкою з недавнього трагічного минулого кінчається роман-анекдот.
Твір Войновича було по-різному сприйнято літературною критикою та представниками суспільства від армії та ідеології. Деякі військові нарікали на те, що автор в дуже образливій формі виклав події героїчної епохи і т. д.
Я вважаю, ніякої образи немає. В різкій формі висміяні недоліки суспільства, коштували нашій країні мільйонів невинних життів.
Проблеми, поставлені Войновичем, зачіпають найбільш больові точки нашої військової та ідеологічної життя, а також і моральної. Вони і зараз продовжують залишатися більмом в оці деяких чиновників і просто некультурних людей. Так і повинно бути. Зло не йде без бою.