“Сатира у творчості Маяковског”про твір

Традиції, закладені російською класичною літературою, були підхоплені в XX столітті, особливо в перші роки після революції. Першим з радянських сатириків слід, очевидно, назвати Маяковського, який називав сатиру “зброї найулюбленішого рід”. Ще до революції Маяковський написав кілька сатиричних “гімнів” (“Гімн вченому”, “Гімн судді”, “Гімн обіду” та ін), в яких у гротескно-іронічній формі уявної похвали висміював соціальні порядки старого суспільства, його науку, літературну критику, а головне – “ситих”, задоволених життям людей. “Я жирних з дитинства звик ненавидіти, / Завжди себе за обід продаючи”, – напише про себе Маяковський. Ці ж самі “ситі”, задоволені міщани стали основним об’єктом сатири і в післяжовтневий період творчості Маяковського. Взагалі-то Маяковський писав сатири на всі ті явища, які суперечили його романтичному ідеалу революції – білогвардійці (“Вікна Зростання”), дезертири (“Казка про дезертире…”), взагалі “буржуї” (“Казка про Петю і Сімі”), бюрократизм (“Прозасідалися”), різного роду соціально-моральні каліцтва (“Боягуз”, “Підлиза” та ін). Але головним і найбільш ненависним об’єктом сатири Маяковського був все-таки міщанин-обиватель, який вміє чудово пристосуватися до будь-якої влади, якому в комунізмі важлива не ідея, а можливість влаштувати своє особисте благополуччя. Для Маяковського ця радянська обывательщина страшна насамперед тим, що вона розплодилася всюди, що вона – не буржуї або білогвардійці, яких можна вбити або прогнати, а щось, закорінений у самій радянській системі. Про цю силу пристосування до будь-якого режиму Маяковський з гіркою іронією скаже: “Раніше жили своїми… домками – Тепер зажили своїм будкомом”. Міщанство для Маяковського – це свого роду психологічна контрреволюція, а в природному, загалом-то, бажання людей знайти спокій, затишок, надійне, стабільне існування Маяковський бачив ознаки застою, відступ від революційного духу, ідеї, яка вимагала забуття особистого задля неухильного поступу суспільства в майбутнє. Тому найбільш сильне і глибоке сатиричний вірш Маяковського “Про погані”. Саме в ньому дано знищує і в той же час страшний образ вульгарності, яка може підпорядкувати собі навіть комуністичну ідею. Емблема радянського держави – серп і молот – уособлює для Маяковського високу соціальну ідею, стає… жіночою модою: “І мені з емблемами плаття: Без серпа в. молота не покажешься в світі!” Таким же символом вульгарності, котра підпорядкувала собі все, виступає і кошеня, який гріється, лежачи на “Известиях”. Та й взагалі в житло міщанина все по-правильному, не причепишся, є навіть портрет Маркса в червоній рамочці, але треба всім торжествує символ вульгарності і міщанства: “шалена канареица”. Висновок з вірша виглядає глибоко емоційно мотивованим: “Страшніше Врангеля обивательський побут. Швидше голови канаркам поверніть, щоб комунізм канарками не був побитий!”

Маяковський створював сатиричні образи не тільки у віршах. Його п’єси, в особливості “Клоп” і “Лазня”, – це зразки революційних сатиричних комедій, де основний об’єкт сатири все той же – міщанин, який намагається пристосуватися до комунізму. Пафос сатири природно поєднувався у Маяковського з пафосом романтики, прагненням до піднесеного комуністичному ідеалу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: