“Сатира і гумор” твір

На рубежі XIX – XX століть російська література подарувала світу цілу плеяду чудових прозаїків, талановитих драматургів та видатних поетів. Творчість деяких з них, як наприклад, Льва Миколайовича Толстого і Антона Павловича Чехова, заслужено вважаються вершиною світової літератури кінця XIX – початку XX століть. Їх твори, багатогранно відображаючи реальність, стали художнім свідченням того, що доля людини – це насамперед відображення долі суспільства.

Відкриття тісного зв’язку особистих і суспільних доль виявилося тільки важливим для визначення нових шляхів та можливостей розвитку критичного реалізму рубежу століть. Саме тоді твори різних жанрів стали художнім засобом вираження соціальних і духовних процесів епохи, суспільної психології.

Зміни, які відбувалися в системі критичного реалізму тих років, знайшли яскраве і самобутнє відображення у творчості Антона Павловича Чехова. Новаторська природа чеховського реалізму, пронизаного сатирою, гумором та авторською іронією, була помічена і вже визнана сучасниками письменника. Лев Миколайович Толстой підкреслював, що Чехов “створив нові, абсолютно нові” форми листа, і ставив чеховська творчість вище творчості Івана Сергійовича Тургенєва, Федора Михайловича Достоєвського і свого власного. Очевидна суб’єктивність цієї точки зору, але повністю не погодитися з Товстим не можна, тому що Чехов реально збагатив російську літературу значними художніми відкриттями.

Так, саме в його творчості предметом зображення стали увазі непомітні порухи душі людини, зміни настрою, почуттів, образу думки. Крім того, А. Чехов прагнув уявити людину під різними кутами зору: в самооцінці, в оцінках оточуючих, об’єктивно, у стосунках із суспільством, з близькими і сторонніми йому людьми. Тому в його лаконічних, по виду нехитрих творів людина представлений на тлі свого часу таким, який він є насправді.

Антон Павлович Чехов не був злою людиною. Його ранні оповідання, підписані псевдонімом “Антоша Чехонте”, пройняті відкритим, завзятим, іскристим гумором життєлюбного людини, яка, стикаючись з недосконалістю навколишнього світу, весело сміється над ним.

Чехов вважав, що “тоді людина стане кращою, коли ви покажете йому, який він є”…. Ці слова можна поставити епіграфом до всієї творчості письменника, а також до його знаменитим оповідань “Хамелеон”, “Зловмисник”, “Смерть чиновника”, “Іонич”, “Про любов”, “Людина у футлярі”, “Стрибуха”, “Агрус”. Ці невеликі за обсягом оповідання цікаво, а ви твору взагалі читаєте – справжня енциклопедія сучасної письменнику життя, на яку він дивиться то відсторонено, то з мудрою іронією, то з їдкою сатирою. При цьому за гірким сміхом письменника легко вгадуються його болісні роздуми над найважливішими моральними та суспільно-соціальними проблемами часу.

Найбільша популярність серед чеховських оповідань випала на частку “Хамелеона” (1884). Головний герой оповідання став своєрідним символом епохи, зазначеної тими ж рисами двоедушия, брехні, зради, пустослів’я і свавілля.

Багато епізоди оповідання “Хамелеон”, так само як і багато діалоги, здаються нам смішними. Однак загальне відчуття після прочитання цього невеликого твору – тяжкий. Адже нам засобами сатири і гумору показана ступінь морального падіння людини, а значить, і суспільства, частиною якого він є. Новаторство А. Чехова при цьому проявилося в умінні так просто, точно, гранично коротко намалювати правду повсякденному житті.

В оповіданні “Смерть чиновника” (1883) помирає дрібний чиновник, звиклий принижуватися і тремтіти. Сміятися над смертю блюзнірство, аморально, але письменник знаходить ймовірність показати, що не вмирає людина, а чиновник, справжня пародія на людину. Власне, розповідь той самий акурат про втрати людьми людської суті, а це страшно.

Оповідання “Стрибуха” (1892) також викликає у нас гаму суперечливих почуттів: спочатку сміх, тривогу, викликану сумною іронією автора, а в кінці – жах від зіткнення з аморальністю і нещадністю повсякденному житті.

У своїх творах автор сміється над героями, іронізує з приводу їх вчинків, їдко висміює позицію житті. Але “сміх крізь сльози” не був надзавданням автора. Головне, що побачив письменник в собі, в оточуючих, в суспільстві того часу – це невміння бачити добро й красу. Чехов поставив “сірість” в провину сучасності і своїми творами намагався вселити читачам відраза до подібним явищам

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам