Італійський поет Сальваторе Квазімодо народився в Модике, маленькому містечку біля Сіракузи (Сицилія). Його батько, Гаетано Квазімодо, був начальником залізничної станції, тому сім’я часто переїздила з одного сицилійського містечка в інше. У 1916 р. Сальваторе і його старший брат надійшли в технічне училище в Мессіні, де в цей час жила родина. Хоча Сальваторе хотів вчитися в гімназії, його батьки вирішили дати дітям технічна освіта, вважаючи це більш практичним. У цей час юнак захоплюється поезією, починає читати класичну і сучасну літературу Росії і Франції, а також публікує свої перші вірші, разом з друзями випускає газету, що проіснувала, втім, дуже недовго.
У 1919 р. К. залишає Мессіну і надходить у Римський політехнічний інститут, однак через грошову скруту кидає навчання, отримавши диплом топографа. У 1920 р. він одружується на Біче Донетти і починає серйозно займатися літературою, в чому його підтримує монсеньйор Рамполли, сицилійський священик в Римі. Майбутній письменник вивчає грецьку та латину і, невпевнений у своїх літературних здібностях, займається роботою, що вимагає технічних знань.
З 1926 р. К. працює в міністерстві цивільного будівництва, багато їздить по країні. Він з відкритою ворожістю ставиться до фашистів, чого не може займатися журналістикою, зате починає всерйоз писати вірші. У 1929 р. шурин К. Еліо Витторини, що став згодом відомим романістом, критиком та перекладачем, ввів його в літературні кола Флоренції, де К. зустрівся з поетами Еудженіо Монтале і Джузеппе Унгаретти, а також з Алессандро Бонсанти, редактором журналу «Солярій» («Solaria»), де були опубліковані кілька віршів починаючого поета.
У 1930 р. Бонсанти фінансував видання першого збірника віршів К. «Вода і земля» («Acque e terr»), де чимало віршів присвячені Сицилії, і насамперед — маленький шедевр «Вітер над Тиндари» («Vento a Tindari»). Вже у першій збірці К. відчувається вплив герметизму, поетичного напрямку, відмінними властивостями якого, на думку американського критика Томаса Р. Бергина, є «зашифрована образність, культ слова і строгий, часом загадковий інтелектуалізм». До поезії К. застосовне поняття «магія слова», віра в те, що слова автономні, що вони несуть не тільки чисто описову функцію.
Протягом наступних декількох років К. випустив ряд поетичних збірок: «Потоплений гобой» («Oboe sommerso», 1932), «Аромат евкаліпта та інші вірші» («Odore di eucalyptus e altri versi», 1933), «Ерато і Аполліон» («Erato e Apollion», 1936), «Вірші» («Poesie», 1938). Реалізм «Води і землі» змінюється в цих збірниках герметизмом. У 1932 р. через рік після Монтале, К. удостоюється Флорентійської премії «Антіко Фатторе», а в 1934 р. переїжджає в Мілан, де зближується з гуртком південноіталійських інтелектуалів, які називають себе «юними емігрантами». У цей час К. сходиться з Амелієй Спечиалетти, і в 1935 р. у них народжується дочка Ориетта.
У 1938 р. К. подає прохання про відставку з міністерства цивільного будівництва і стає асистентом Чезаре Дзаваттини, редактора кількох періодичних видань, належать видавництву Мондадорі, а в наступному році — редактором тижневика «Темпо» («Il tempo»). У тому ж році у танцівниці Марії Кумани від зв’язку з К. народжується син Алессандро. В ці роки поет займається перекладами: його книга «Лірика Греції» («Lirici greci»), переклад давньогрецької поезії на сучасний італійську мову, вийшла у 1940 р. до 1941 р. К. стає професором італійської літератури Міланській консерваторії імені Джузеппе Верді, а в 1942 р. випускає збірку вибраних і перероблених віршів «І настав вечір» («Ed e subito sera»).
Жахи другої світової війни, нещастя, що обрушилися на землю і народ Італії, глибоко потрясли К. і призвели до зміни його поетичного стилю, звернули його поезію до соціальних проблем. В ці роки поет бере участь у русі Опору і навіть нетривалий час знаходиться у в’язниці Бергамо за антифашистську діяльність. Тоді ж відбувається еволюція К. від герметизму до активної творчої позиції, «перехід від поезії внутрішнього світу до поезії причетності», як писав критик С. Маккормік.