“Роздуми про життя” твір

За грядою століть, за сивим межами часу бачаться мені мої далекі пращури, “добрі і нехитрі”, які понад усе на світі любили сіяти і вирощувати хліб, обробляти землю-годувальницю. Не одне століття відділяє нас від тих знаменних часів, коли перші князі починали організовувати Київська держава, коли жили і відважно боролися, захищаючи свої кордони, Володимир Великий і Святослав, Роман і Данило Галицький.

А скільки подвигів, скількох велетів духу народила за роки свого існування Запорізька Січ! Богдан Хмельницький та Іван Сірко, Петро Сагайдачний і Тарас Трясило, Максим Кривоніс і Іван Богун… А скільки безіменних героїв-лицарів, які захищаючи південні рубежі України, визволяючи полонених з рабства, змушували тремтіти татарських ханів, испепеляли фортеці султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. Стамбул і Кафу, Синоп і Трапезунд, напевно, і досі пам’ятають запах порохового диму з козацьких мушкетів.

Гордістю нашого народу була і залишається діяльність одного з найвидатніших політичних провідників козацької Малоросії – гетьмана Хмельницького. Своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією і культурою він зміцнив авторитет гетьманської Малоросії. XIX століття виплекало чи не найбільших велетнів української духовності – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. І це всупереч тому, що у нашої нації в ці зловісні часи російський “старший брат” намагався відібрати все – від мови до “латаной сорочки”. Але, напевно, така доля нашого народу – жити і виживати, бути безсмертним.

Людина – це унікальна істота, яка є не просто витвором вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з точки зору християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. Призначенням людини, як вчить Біблія, є творити добро.

Людина безсмертна не тільки в релігійному розумінні, але й у своїх справах. Все, що кожен з нас зробить, буде мати свої наслідки і… в майбутньому і, таким чином, стане вічним, хоча самого людини давно вже і не буде. Загальне покликання кожної людини – жити. І жити гідно. Часто ми купуємося” на зовсім дрібні і швидкоплинні речі, а це принижує людину, робить її життя нецікавою і примітивною. Крім основного призначення, кожен із нас, я вважаю, має своє особисте покликання. Бог кожного з нас знає і любить, і кожного наділяє тим чи іншим талантом, якимось характерним властивістю, яке людина може розвинути або втратити. Навіть якщо не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки або спорту, то все одно можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам дуже часто не вистачає в житті. Для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повести себе в дріб’язкових, буденних справах. Так як часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високу життя і не вміє бути уважним до щоденних потреб своїх ближніх.

Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених ним у кожне, нехай і невелику справу. Люди повинні жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. Але та допомогу тільки тоді буде благородною, якщо вона є безкорисною.

Ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їх опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен проявляти турботу про більш слабкому. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відправляють в школу; вони люблять і піклуються про нас. Мама не сподівається на якусь особливу нагороду від дитини; вона просто любить його, і цього їй достатньо. Так може будуватися і суспільне життя.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: