П’єса Горького “На дні” носить соціально-філософський характер. Всі твори Горького наділені складною моральною проблематикою. Але в п’єсі “На дні” найбільш повно розкриваються філософські проблеми, які хвилюють автора.
У цій п’єсі Гіркий об’єднав безліч теорій, думок, припущень. Автор зробив своїми героями мешканців нічліжки, людей, що опустилися в соціальному і моральному плані на саме “дно”. Адже саме на самій глибині людина здатна міркувати про вічні проблеми буття, тому що в реальному житті у нього немає нічого.
Протягом всієї п’єси герої твору ведуть суперечки про важливі проблеми. Саме в цьому суспільстві народжується суперечка про Людину, про сенс його життя. Звичайно ж, носіями цієї проблеми можна назвати усіх персонажів, але особливо хотілося б виділити трьох: Бубнова, Сатину і Цибулі.
Позиція Бубнова – це скепсис, фаталізм. Він жорстокий, холодний, цинічний. Йому не відомі такі поняття, як співчуття, милосердя, чуйність. Коли вмираюча Анна просить мешканців нічліжки вести себе тихіше, Бубнов відповідає: “шум – смерті не перешкода…” Герой вважає, що саме в таких умовах, на самому дні життя оголюється справжня сутність людини: “…всі слиняло, один голий чоловік залишився”. Думаю, в цих словах можна побачити думка автора про тваринної сутності людини.
Бубнов внутрішньо абсолютно змирився зі своїм соціальним становищем. Перебуваючи на самому “дні” життя, герой вже не здатний бачити в людях хороші якості. Він вважає, що людська натура низька і егоїстична: “Виходить – зовні як себе ні малюй, все зітреться… все зітреться, так!” Бубнов не хоче і не може вибратися з такого страшного і образливого соціального положення. Він пасивний не тільки зовні, але і внутрішньо.
Хрестоматійними супротивниками в суперечці про людину прийнято вважати Цибулі і Сатину. Мандрівник Лука проповідує ідею рятівної неправди. Луку можна назвати гуманним людиною, але до його філософії не може бути однозначного ставлення. З одного боку, у Луки немає віри в людину. Він вважає всіх людей однаково слабкими, нікчемними, потребують співчуття і співчуття: “Мені все одно! Я і шахраїв поважаю; по-моєму, жодна блоха – не погана: всі чорненькі, все – стрибають…” Лука не допомагає людям змінити своє соціальне становище, він лише бажає примирити їх з життям.
З іншого боку, Лука дуже добрий і поблажливий до слабкостей та гріхи інших людей. У кожній людині він здатний розгледіти індивідуальну “родзинку”, до кожного він свій підхід. Лука, як хороший психолог, здатний уважно вислухати кожного стражденного, для кожного в нього знаходиться добре слово. Вмираючу Ганну Лука заспокоює, обіцяючи їй спокій на тому світі. Насті, спраглої справжньої любові…, каже, що вірить в існування вигаданого нею студента Гастона і його фатальну любов до неї. Акторові Лука розповідає про безоплатну клініці для алкоголіків.
Герой впевнений, що людині завжди необхідно у щось вірити. Тоді він здатний витримати будь-які життєві умови. На доказ своєї теорії Лука наводить розповідь про пошуки праведної землі. Вчений, зруйнувавши віру однієї людини в якусь праведну землю, вбив його. Тобто, на думку Луки, людина слабкий і безвільний, якщо у нього немає бодай примарної надії і цілі в житті.
Лука вважає, що людину можна перевиховати тільки жалістю і ласкою. На підтвердження цього він наводить випадок із свого життя. Як-то на дачі герой зустрівся з біглими каторжниками: “Хороші мужики. Не пожалій я їх – вони б, може, убили мене… А потім – суд, та в’язниця, так Сибір… що толку? В’язниця – добру не навчить, і Сибір не навчить… а людина – навчить…”
Філософії мандрівника Луки протиставлена позиція Сатину. У знаменитому монолозі він стверджує свою правду про людину. Сатин вважає принизливим жалісливий гуманізм Луки: “Треба поважати людину! Не шкодувати… не принижувати його жалістю…” Герой засуджує і втішну брехня: “Брехня – релігія рабів і господарів…”, “Правда – бог вільної людини!”
Сатин говорить про самоцінності людської особистості. Людина – центр світобудови, він – творець, перетворювач життя. Герой міркує про рівність усіх людей, незалежно від їх соціального стану та національної приналежності. Але словами Сатину про гордій, вільній, сильній людині протиставлено реальність його життя. Цей герой не був скинутий на “дно”. Він сам туди прийшов і оселився там. Сатин свідомо губить себе, зовсім не реалізовуючи дані йому від природи здібності і таланти. Цей чоловік здатний тільки філософствувати і діяти.
Цікаво те, що обидва ці героя тісно пов’язані між собою. Не випадкова й символіка їх імен. Сатин асоціюється з Сатаною, а ось Лука – від лукавого, але це також ім’я одного з апостолів Христа.
У п’єсі немає однозначної правди про людину. По-своєму мають рацію в своїх позиціях і Лука і Сатин. З одного боку, людина повинна завжди пам’ятати про своє високе призначення. Але думки про гордій і сильній людині не заперечують співчуття, розуміння, турботи про ближнього. Кожен повинен пам’ятати, що сам є “будівельником” свого життя, але при цьому не можна втрачати людяного ставлення до ближнього. Я впевнений, що п’єсу Горького “На дні” повинен прочитати кожна людина. Адже саме завдяки цим твором я по-справжньому задумався про справжнє призначення людського життя, в її змісті, цілях і завданнях.