Вірші Єсеніна… Вони не підвладні часу і завжди сучасні. Жодних проблем нашого життя ми не торкнулися, всі вони знайшли своє відображення в поезії Єсеніна. Звичайно, він не замислювався над майбутнім батьківщини. Багато поети – попередники і наступники Єсеніна – замислювалися про те, якою бути Росії. А. С. Пушкін, підводячи підсумок прожитих років у вірші “Пам’ятник “, писав:
І довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив,
Що в мій жорстокий вік прославив я свободу
І милість до занепалим закликав.
Йому багато чого довелося зазнати за своє недовге життя, але він назавжди залишився пророком, голосом Росії. Важка і трагічна доля М. Ю. Лермонтова. Він був “завжди один”, не знайшовши собі місця серед незліченних “масок”, звинувачуючи своє покоління в бездіяльності. Поет-демократ Н. А. Некрасов все своє життя і творчість з святив Росії, її народу. Він звинувачував самодержавство і бажав бачити російський народ щасливим, борючись у своїх віршах проти пороків російського суспільства.
Блок А. не просто любив свою країну, природу, народ – він намагався розгадати її душу, оцінити її сьогодення і визначити майбутнє. Єсенін С. – це гранично російський поет, який до болю любив свою батьківщину:
Про Русь – малинове поле
І синь, що впала в ріку, –
Люблю до радості й болю
Твою озерну тугу…
Всі його вірші про батьківщину наповнені таким глибоким почуттям, що важко виділити одне, найкраще. Це тому, що мало не в кожному своєму творі Єсенін говорить про любов до батьківщини: Якщо крикне рать свята:
“Кинь ти Русь, живи в раю!”
Я скажу: “Не треба раю,
Дайте батьківщину мою”.
У своїх ранніх віршах Єсенін не намагається проникнути в соціальні конфлікти часу. Русь здається йому “покійним куточком”:
Тобі одній плету вінок,
Квітами сиплю стежку сіру.
Про Русь, покійний куточок,
Тебе люблю, тобі і вірую.
Але потім у творчості поета починають виникати і трагічні мотиви. Він починає… усвідомлювати, що нелегке життя людей у Росії:
Серце гризе плакуча дума…
Ой, не веселий ти, краю мій рідний.
Єсеніну доріг рідний край, хай бідний і вбогий. Але, звичайно, він не може не шкодувати про відсталість і дикість, що існують на Русі. У його творчості як би відбувається боротьба двох почуттів – розуміння необхідності і неминучості змін і жалю про те, що йде в минуле те, що йому дуже дорого. Під час Першої світової війни і Жовтневої революції в своїх віршах Єсенін передає біль і тривогу за долю батьківщини, за життя односельців, втягнутих у вир війни. Єсенін називає себе “останнім поетом села” і пише: “Неживі, чужі долоні, цим пісням при вас не жити!” Він журиться, що “сталева кіннота перемогла живих коней”. Поет оспівував стару патріархальну Росію. На його очах вона вмирала. І у нього, природно, виникало питання: що чекає Росію в майбутньому? Роздуми поета тривожні, але все-таки наповнені світлою надією і вірою в майбутнє Росії, її людей. У вірші “Про Русь, змахни крилами…” виникає образ відродженої, воспрянувшей духом Росії:
Про Русь, змахни крилами,
Постав іншу крепь!
Єсенін все більше вірить у майбутнє країни:
Мені тепер по душі інше…
І в чахоточном світлі місяця
Через кам’яне і сталеве
Бачу міць я рідної сторони.
Поезія Єсеніна залишається для нас дуже близькою, хвилюючою, актуальною, вливає нам “в груди теплим”, вчить по-новому бачити рідне і любити його. Ніякі заборони і гоніння на творчість Єсеніна в темні сталінські часи не змогли змусити забути його, так як в очах його “прозрінь чудовий світ”. Мені дуже хочеться, щоб у нашому житті було менше брехні, лицемірства, жорстокості, а більше добра. Я думаю, поезія Єсеніна С., яка очищає душі людей своєю чистотою, своєю щирістю, духовністю, совістю і моральністю, допоможе нам у цьому. Тоді надії Єсеніна та інших поетів на оновлення суспільства виправдаються.
