Романтизм — одне з самих яскравих і значних напрямків в мистецтві. Виник спочатку в Німеччині і пізніше в Англії, він отримав потім широке поширення чи не в усіх європейських країнах і зробив величезний вплив на світову культуру.
Без перебільшення романтизм можна назвати революцією в мистецтві: революційної була сама епоха романтизму — з кінця XVШ до середини XIX століття. Це був час гігантських суспільних потрясінь, коли зруйнувався феодально-середньовічний світ і на його уламках затверджувався капіталістичний лад; час буржуазних революцій і національно-визвольних воєн [4. 1.c.26].
Але не тільки соціальними потрясіннями ознаменована та тривожна доба. Її можна назвати також часом великих розчарувань і очікувань, часом крутих змін у свідомості людей. Велика французька революція 1789 р. не виправдала покладених на неї надій. Вона не призвела до побудови на землі «царства розуму», що передбачали настільки популярні у XVШ столітті філософи-просвітителі. Виникла в результаті революції нове, буржуазне суспільство виглядало трохи привабливіше старого, феодального.
Віра у всемогутність людського розуму, характерна для XVШ століття, виявилася тепер підірваною. Мислячим людям нового, XIX століття подальші шляхи суспільного розвитку здавалися вкрай невизначеними. І це двосвіття — свідомість полярності ідеалу і дійсності, а з іншого боку, спрага їх возз’єднання є визначальною рисою романтичного мистецтва.
При цьому у творчості одних письменників романтиків (нерідко їх називають романтиками пасивними або консервативними) переважала думка про панування у світі якихось вищих, фатальних сил, недоступних розуму людини, непідвладних його волі. У творчості інших письменників романтичного напряму (їх часто називають романтиками активними або революційними) переважали настрої боротьби та протесту проти існуючого в світі зла.
Проте всі без винятку романтики були єдині у своєму запереченні існуючого суспільства. Саме слово «романтизм» спочатку служило для позначення чогось незвичайного, того, що не може зустрітися в реальній дійсності. Ось чому романтиків вабили до себе фантастика, народні перекази, їх вабили далекі країни і минулі історичні епохи, життя племен і народів, ще не займаних європейською цивілізацією, прекрасний і величний світ природи.
Особистість для романтизму завжди залишалася вільною, непередбачуваною і найголовніше — індивідуальної. Бажання допомогти іншим побачити невидиме — все це було ідеологічним стрижнем романтиків.