Романтизм та реалізм в оповіданнях Горького

На становлення і розвиток реалізму в російській літературі, безсумнівно, впливали течії, що виникають в загальному руслі європейської літератури. Однак російський реалізм істотно відрізняється від французької, англійської, німецької і за часом свого виникнення, і за темпами розвитку, і за структурою, і за його значенням в національній суспільного життя. Це своєрідність було настільки яскравим і значним, що у другій половині XIX століття російська реалістична література посіла чільне місце серед європейських літератур. Про це з гордістю говорив і М. Гіркий: “В історії розвитку літератури європейської наша юна література являє собою феномен дивовижного: я не перебільшу правди, сказавши, що жодна з літератур Заходу не виникла в житті з такою силою і швидкістю, в такому потужному, сліпучому блиску таланту”.
Саме традиції реалізму обрав для своєї творчості М. Гіркий, щоб з найбільшою повнотою виразити інтереси і прагнення народу. Однак, уважно спостерігаючи пробудження народної самосвідомості, відображаючи становлення російського пролетаріату, письменник відчував, що його обмежують рамки однієї течії. Можна сказати, що визвольний рух стало причиною звернення Горького до традицій романтизму.
Це незвичайне переплетення романтизму і реалізму можна простежити в декількох творах Горького (“Пісня про Сокола”, “Макар Чудра”, “Челкаш”), особливо яскраво воно розкривається в ранньому оповіданні письменника “Стара Ізергіль”.
Розповідь складається з трьох частин. Перша містить у собі легенду про гордій Ларре, який вважає себе першим на землі і не бачить нічого, крім себе. У спробі зневажити священні закони людської любові Ларра вчиняє злочин, і народ відкидає його, прирікаючи на вічну самотність. Занадто пізно зрозумів Ларра свою помилку: самотня людина не може бути щасливий, адже навіть закони Вічності відвернулися від нього: “… немає життя, і смерть не посміхається йому”. Керуючись ідеєю “якщо я тільки за себе, то навіщо я?”, Гіркий прирікає Ларру на вічне життя, постійне презирство людей.
За принципом контрасту заключна частина розповіді – теж легенда, але вона оповідає про подвиг великодушного Данко, безмежно люблячого свій народ і віддала своє серце, щоб освітити темну людську свідомість, вказати вірний шлях з того болота, в якому вони опинилися. Тут Данко підноситься над головами своїх одноплемінників, жорстоких і нерозумних, не зуміли оцінити його великий подвиг. Але герой помер, люблячи своїх одноплемінників, і його серце вказала їм дорогу істини.
Центральна, що пов’язує ці дві легенди частина розповіді дуже реалістична, вона як би змикає собою психологію реальної людини з багатим минулим і душу легенди. Відриваючись від казки, читач знаходить далі тісне переплетення з сьогоднішнім світом. Біографія Ізергіль, її любовні історії в молодості пронизані відгомонами часу. Все її життя – це вічні пошуки, погоня за неясним ідеалом. У старої не ні дому, ні сім’ї, ні дітей. Однак для Горького в цьому образі цінна активна незадоволеність справжнім, неприборканість пошуку. Так, в реальному житті Ізергіль не знайшла того, що шукала, але минуле залишилося в її пам’яті як заклик, мрія, казка. І недарма в старості Ізергіль так прив’язалася до людей, полюбила їх – саме це дає їй щастя.
Так і всі ранні твори Горького, в яких реалізм і романтизм тісно пов’язані, несуть майбутнім поколінням любов до свого народу, до своєї історії, а також допомагають розвивати в собі такі якості, як доброта, співчуття, здатність іти на жертви заради досягнення вищої мети, в ім’я інших людей.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: