Максим Горький відомий нам як класик пролетарської літератури. У його творчості знайшли відображення реальні події початку XX століття, які потрясли Росію і весь світ. Співак революції М. Горький увійшов до історії літератури не лише як реаліст. На ранньому етапі творчості письменник звернувся до романтизму, завдяки якому створив ряд яскравих літературних образів. Горького приваблювало в романтизмі “уміння пробудити… заколот проти всякого гніту”. Це літературний напрям дозволяла письменникові не тільки створити ідеальний образ бунтівника, борця за свободу людей, але і передати романтичний дух часу змін. Гордий Сокіл, гине в глибокій ущелині, сміливець Данко, який висвітлив світом серця дорогу людям, Буревісник, що розвівається над сивий рівниною моря” – всіх цих героїв Горького об’єднує прагнення до свободи, перед якою відступає навіть страх смерті. Старий циган Макар Чудра з однойменного оповідання Горького говорить, що людина, прирекло себе на рабську долю, не бачить головного: йому невідома свобода, незрозуміла широчінь степова. Тільки свобода є для людини справжньою цінністю, стверджує герой Горького. Для прикладу він розповідає легенду про кохання двох молодих циган, сильніше якої стала любов до свободи. Трагічний фінал легенди (Лойко вбиває Радда на очах всього табору і гине сам) викликаний не зовнішніми обставинами, а саме тим, що ні Лойко, ні Радда не хотіли з-за свого сильного почуття втрачати свободу. До свободи і прагнуть герої легенд, розказані молдаванкою Ізергіль. Герої оповідання “Стара Ізергіль” – Ларрі і Данко – протиставляються один одному. Але є в них і загальні риси. Сила характеру, гордість і волелюбність підкреслюються у Ларрі його незвичайним походженням (Ларрі – син орла і дівчата з могутнього племені). Але хороші якості цього героя перетворюються у свою протилежність, тому що він нехтує людьми, жорстоко поводяться з ними. Він не зупиняється навіть перед вбивством, за що люди карають його, прирікаючи на вічну самотність. Ларрі перетворюється в тінь, він приречений на вічні страждання, тому що люди тепер відвертаються від нього. Відчуваючи свою безмежну самотність, Ларрі стає нещасним. Тим самим Горький говорить про те, що життя заради свободи в самоті втрачає сенс. Нинішній герой не повинен жити лише для себе, не приносячи людям добра. Це доводить образ Данко. Данко теж прагне до волі, але волі не для себе особисто, а для людей свого племені, вигнаних ворогами в глиб непрохідного лісу. Данко бере на себе важку місію вивести людей до світла. Але шлях цей важкий і далекий. “Втомлені і злі”, люди починають звинувачувати героя цієї легенди в своїх нещастях, примовляючи його до смерті. Але Данко не ображається на втомлених людей, він вище цього. Розірвавши собі груди, він вириває своє серце і… висвітлює їм дорогу до світла. Герой легенди, на відміну від Ларрі, щасливий, що віддав своє життя людям: “Подивився поперед себе на широчінь степу гордий сміливець Данко – кинув він радісний погляд на вільну землю і засміявся гордо”.
І люди після його смерті знайшли надію. На прикладі Данко Горький показує глибину моральних сил людини, його здатність пожертвувати собою для блага інших. Але ми бачимо, що вчинок Данко не був оцінений людьми: “Люди не помітили смерті героя і не бачили, що ще палає поруч із трупом його сміливе серце. Тільки одна обережна людина помітила це і, боячись чогось, наступив на горде серце ногою… І ось воно, дякуючи іскри, згасло”. Час таких героїв, як Данко, ще не прийшов, – каже цими рядками Гіркий. Але в “Пісні про Сокола” ми бачимо, що волелюбні думки романтичного героя Горького вже знаходять відгук у оточуючих. Так, Сокіл, що рветься в небо, заразить своєю пристрастю “багато сміливих сердець”, письменник вірить. Навіть Вже намагається злетіти вгору, але… “народжений повзати літати не може”. Вже уособлює в “Пісні про Сокола” сіре, одноманітне існування, метою якого є лише турбота про власний спокій. А небо доступно тільки справді хоробрим і сміливим, таким, хто, як Сокіл, одержимий мрією про свободу і нового життя. “Краплі крові його гарячої, як іскри, спалахнуть в мороці життя”, – стверджує Гіркий. “Сила гніву, полум’я пристрасті і впевненість у перемозі” – всіма цими якостями володіє романтичний герой Горького Буревісник. Передвісник бурі, він жадає її і не боїться ніяких потрясінь. Навпаки, Буревісник злітає вгору, щоб “вразити” морок, побачити за хмарами сонце. Буря у Горького – це ознака нового, кращого життя, протест проти жалюгідного, жебрацького існування. А Буревісник – герой, який не боїться змін і прагне свободи. В “Пісні про Буревісника” Горький створює образ героя-бунтаря, такого, яким є ідеал романтичного героя письменника – не тільки волелюбного, але і того, що має волю до перемоги. Створені Максимом Горьким образи романтичного героя відповідали духу свого часу, вимагали соціальних змін. Але якими мають бути ці зміни? На думку Горького, зміни повинні були бути революційними, що вимагало саме таких героїв. Може бути, їх навіть ще не було на момент створення письменником його романтичних творів. Адже недарма ідеал романтичного героя Горького втілений в Буревісника – у птиці, а не в людині. У російській літературі XX століття ми зустрічаємо різне ставлення до революції – від захопленого привітання до повного заперечення. Але, як би те ні було, у романтичного героя Горького є багато загальновизнаних позитивних людських якостей. Це, насамперед волелюбність, протест проти рутинності життя, вміння служити людям.