Романтична лірика – це переважно лірика настрою. Романтики вміло і тонко створювали картини природи. Але головним у цих картинах було не опис, не зовнішні прикмети пейзажу. Людина і світ – ось що перш за все хвилювало романтиків. Багатьом з них це відношення здавалося загадковим, таємничим. Живе увагу до почуттів та переживань людини бачимо ми в прозі, і в драматургії романтиків. На зміну філософської повісті, роману і міщанській драмі просвітителів приходить романтичний вірш, поема, лірична драма.
Прямолінійна розсудливість просвітителів здавалася романтикам недостатньою для пізнання світу, а сухі правила класицизму були, на їхню думку, непотрібними кайданами, які заважають художнику в його творчих зусиль. Тому романтики сповідують свободу поета у використанні різних художніх засобів для образного вираження своїх думок і почуттів, свого ставлення до дійсності. Цим пояснюється виняткове багатство художніх форм романтичної поезії.
В добу романтизму в різних країнах посилюється інтерес до національного минулого, до національної культури. Збираються і записуються народні легенди, казки, пісні. Разом з тим, романтики показують посилену зацікавленість мистецтвом інших народів. Вони намагаються історично осмислити культурні явища минулого. Історична та національна своєрідність, колорит епохи отримують відображення в історичному романі, який виникає в цей час. Вперше складається теорія наукового перекладу. Формується поняття світової літератури. Романтики зверталися до незвичайних екзотичних образів. Особливо характерно звернення до Сходу. Великою популярністю користувалися східні поеми Байрона: “Гяур”, “Корсар” і ін. “Східне” – так називався один із збірок віршів Гюго.
Найбільші представники мистецтва романтизму – в Англії: Байрон Дж, Дж. Кітс, П. Шеллі; у Німеччині – Е. Гофман, Р. Гейне, Новаліс; у Франції – А. Мюссе, Ж. Санд, Ст. Гюго; в СЩА – Е, Дж. Ф. Купер, Р. Мелвілл, у Польщі – А. Міцкевич, Ю. Словацький, в Угорщині… – Ш. Петефі, в Росії – А. Пушкін, М. Лермонтов, Н. Гоголь. В рамках романтизму формується цілий ряд течій, літературних шкіл і гуртків. Так, в Англії на межі ХVІІІ-ХІХ століть виникає так звана “озерна школа”. До неї увійшли У. Уордсворт, С.-Т. Колрідж, Р. Сауті. Їх співдружність – ідейний і мистецький, склалося тоді, коли вони оселилися на північно-заході Англії, в так званому Озерному краї. Заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму і Просвіти, поети “Озерної школи” зробили романтичну реформу в англійській поезії. Для віршів поетів-лейкистов характерні мрійливість, тонке відчуття природи, любов до простої людини. Відгомін творчих пошуків “Озерної школи” спостерігається у творчості українських романтиків, зокрема представників Харківської школи.
На початку XIX століття в німецькому місті Гейдельберзі створюється об’єднання поетів-романтиків, які поставили перед собою мету вивчення історії і культури минулого Німеччини шляхом збору, систематизації та дослідження фольклорних матеріалів. Значним внеском гейдельбергских романтиків у розвиток літератури і літературознавства стала публікація народних пісень (Л. Арнім і К. Бретано), народних казок (брати Грімм). Завдяки їх зусиллям виникла міфологічна школа у літературознавстві. В оригінальному творчості гейдельбергских романтиків не сприйняття буржуазних тенденцій суспільного розвитку об’єднувалося з ідеалізацією патріархального укладу, оспівуванням історичного минулого, ідеєю релігійного зречення. Естетика гейдельбергских романтиків мала вплив на українських письменників першої половини XIX століття, зокрема, знову таки, на представників Харківської школи романтиків.
Таким чином, романтичний напрямок початку XIX століття знаменувало собою новий етап у розвитку європейської літератури. Романтики збагатили літературу майстерністю зображення внутрішнього світу героя, викликали у всіх країнах незвичайний розквіт лірики. Вони не давали конкретних відповідей на питання сучасності, а іноді відповідали невірно. Але романтики будили думку. Багатством образів, глибоким ліризмом, вмінням бачити суперечливість життєвих явищ вони підготували нову ступінь у розвитку світової літератури.