Наш старий будинок в селі знаходиться на березі річки Сіверський Донець. Будинок розташований на високому березі, буквально в двадцяти метрах від води. Колись він стояв далі, але поступово річка змінила русло і підмивала берег, наближаючись до села. Часто в літній вечір я сідаю поруч з будинком і дивлюся на річку. У променях призахідного сонця у воді відбиваються дерева, які стоять на протилежному березі: верби, клени та осики. Найвищі – осики, у них білі стовбури, великі сріблясті листя. Дмухне вітерець – і вони закачаются, зашумлять. А ось верби, неначе… дівиці з казки, безшумно розгойдують своїми гілками-косами.
У самій воді стоїть очерет. Росте пучками-букетами. Знизу, у воді, світло-зелений, трохи вище – темніше, потім коричневий бархатистий циліндрик, а від основного стебла, буквально з самої води, розходяться довгі прямі листя. На моїй стороні у воді лежать принесені під час паводку засохлі дерева химерної форми. Навколо них ряска, а біля самого берега – зарості м’яти. За нею, піднімаючись вгору, біла кашка, оман, болиголов: білі, жовті, блакитні рослини, що визирають з високої трави. І річка, майже безшумно несе свої води повз нашого будинку.