Рецензія на твір про Велику Вітчизняну війну

Заголовок Рецензія на твір про велику вітчизняну війну

Як давно закінчилася найстрашніша війна! Але чомусь і досі болить серце і навертаються сльози, коли згадуєш численні розповіді наших бабусь і дивишся документальні фільми про війну.

Звичайно, дуже багато написано творів про війну, так як ця тема зачепила душу багатьох письменників, особливою, хто сам брав участь в ній, такі як Солженіцин, Воробйов і багато інших. Але в основному всі пишуть про героїзм солдатів, а про жінок сказано не так багато. Тому Світлана Алексієвич присвятила цілий збірник оповідань про подвиги російської жінки. Це навіть не оповідання, а документальна проза, так сама визначає жанр твору. Важко повірити, що жінка, яку ми звикли бачити господинею, іншому, дружиною і просто матір’ю, може стати солдатом, снайпером, пережити всю гіркоту війни. Ми зобов’язані пам’ятати про п’ять дівчат з повісті Васильєва “А зорі тут тихі”, які пішли назустріч фашистам і здійснили подвиг, віддавши при цьому своє життя. Про це ж описує Світлана Алексієвич у книзі “У війни не жіноче обличчя”.

Вже по одній назві можна визначити тему твору. Ця книга присвячена жінкам на війні і саме про них ведеться розповідь. “Не жіноче обличчя бо не жіноча це справа вбивати і захищати Батьківщину. Жінка – продовжувачка роду, мати, а не захисник.

Автор не писав свою розповідь, це документальна факти, зібрані нею, тому в достовірності історій можна не сумніватися.

“Чотири болісних року я йду обпаленими кілометрами чужого болю і пам’яті”. Алексієвич зібрала розповіді жінок-фронтовиків: медиків, снайперів, льотчиць, стрільців, танкістів. На війні не було такої спеціальності, яка не надавалась… б жінкам. Алексієвич як би брала інтерв’ю у самих учасниць війни, тому кожний її розповідь-це історія героїв, які пережили все це і які пролили свою кров за Батьківщину.

Ось, наприклад, життя Ніни Яківни Вишневської на війні в оповіданні “Одна я повернулася до мами”. Вона по своїй волі пішла на війну, працювала санітаркою, витягала поранених з палаючих танків, сама була поранена і вже у вісімнадцять років нагороджена медаллю “За бойові заслуги”. З шістнадцяти років вона рятувала поранених, нерідко була на полі битви: “Ми йшли вмирати за життя, ще не знали, що таке життя”.Скільки вона виділу смертей, то як люди мучилися, і все це витерпіла, пережила і не здалася! І так кожна героїня твору. Алексієвич захоплювалася подвигами жінок і кожен раз переживала разом з ними заново їх життя на війні.

Будь-розповідь Світлани Алексієвич показує героїзм російських жінок їх самовідданість і відданість Батьківщині.

Мені здається головною особливістю її книги є те, що це невигадані історії. Їх розповідають нам безпосередньо самі герої. Ми відчуваємо і переживаємо разом з ними всю гіркоту війни. Дійсно навертаються сльози і виникає питання: за що такі страждання і випробування дісталися жінкам, так і всьому народові?

Зібрані разом розповіді жінок малюють образ війни, у якої зовсім не жіноче обличчя. Ці розповіді звинувачують фашизм вчорашній, сьогоднішній і майбутній. Дійсно, про актуальність цієї теми можна говорити і в даний момент. Ці війни, які йдуть в даний момент в нашій країні, навіщо вони? Хіба людина нашого часу не може вирішити все мирним шляхом? Навіщо так багато марних смертей і гіркоти?

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: