Оповідання “Чистий понеділок” присвячений темі кохання. Любов і смерть – дві основні теми творчості І. А. Буніна. Ця розповідь входить на збірник “Темні алеї”. Письменник говорив, що в своїх оповіданнях він прагнув зобразити “темні алеї кохання”. Саме таким неосвітленим, загадковим, таємничим і незрозумілим проявів любові присвячене оповідання “Чистий понеділок”, який письменник на схилі років вважав найкращим з написаного ним.
Жанр твору – розповідь. У словнику літературознавчих термінів дається наступне визначення розповіді: “мала форма епічної прозової літератури”. Термін “оповідання” не має строго певним значенням і, зокрема, знаходиться близький визначень “новела” та “нарис”.
Крім того, розповідь дуже близький за жанром до повісті, але відрізняється тим, що в ньому представлений один епізод з життя героїв, в якому характер розкривається повно і багатогранно. Майстерність І. А. Буніна полягає в тому, що він висвітлює особистість героя і його історію життя.
Сюжет оповідання “Чистий понеділок” – нещасливе кохання головного героя, що визначає всю його життя. Відмінна риса багатьох творів І. А. Буніна – відсутність щасливого кохання.
Оповідь ведеться від першої особи, тому глибоко розкриваються почуття і переживання оповідача, його душевний світ. Сила кохання героя до героїні видно навіть з її портретної характеристики: “Пушок на верхній губі був в інеї, бурштин щік злегка розовел, чорнота райка зовсім злилася з зіницею – я не міг відвести захоплених очей від її особи”.
Герой дуже важко переживає трагічний фінал їх відносин. Підтвердженням того служить наступний уривок: “Я довго з найбруднішим шинках спивався, всіляко опускаючись все більше і більше….Потім почав оговтуватися – байдуже, безнадійно”.
Судячи по цих двох цитат, герой – дуже чутлива і емоційна людина, здатна на глибоке почуття. Бунін уникає прямих оцінок, але дозволяє судити за станом душі героя, майстерно підібраним зовнішніх проявів почуттів.
Автор використовує такий прийом художньої виразності, як “оксюморон”. Стародавність він протиставляє сучасності: згадує назву храмів, монастирів, ікон, наводить цитати з молитов. Також він згадує назви найвідоміших московських ресторанів початку 20 століття, книг сучасних авторів. Героїня ніяк не може дочитати “Вогненний ангел”. У цьому факті відчувається скептицизм автора по відношенню до нових літературних напрямків: сучасність,… на його думку, не наділена одухотвореністю давнину.
На героїню ми дивимося очима закоханого в неї людини. Вже в самому початку твору перед нами її портрет: “Краса в неї була якась індійська, перська: смугляво-бурштинове особа, чудові і кілька зловісні на своїй густоті волосся, м’яко блискучі, як чорний соболиний хутро, чорні, як оксамитовий вугілля, очі”. У словах головного героя передається опис мятущейся душі героїні, її пошуки сенсу життя, хвилювання і сумніви, розкривається образ “духовної сторінки”.
Кульмінація розповіді – рішення героїні піти в монастир. Цей несподіваний поворот сюжету дозволяє зрозуміти неопределившуюся душу цієї жінки.
Дуже велике значення має заголовок розповіді. З одного боку, воно дуже конкретно: чистий понеділок – перший день великого посту. З іншого боку, воно символічно. Відбувається очищення душі від усього суєтного, гріховного. Причому змінюється не тільки героїня, яка обрала чернече пустельництво. Її вчинок і спонукає героя до самоаналізу, змушує і його змінитися, очиститися.
“Чистий понеділок” написаний автором у роки його паризької еміграції. Однак російська дійсність відчувається буквально в кожному рядку. Про це свідчать і пейзажні замальовки: “Вечір був мирний, сонячний, з інеєм на деревах, на цегляно-кривавих стінах монастиря базікали на тиші галки, схожі на монашок, куранти то і справа сумно грали на дзвіниці. Скриплячи в тиші по снігу, ми увійшли у ворота,…, сонце тільки що сіло, ще зовсім було ясно, давно малювалися на золотий емалі заходу сірим коралом суччя в інеї, і таємничо жевріли навколо спокійними вогниками незгасні лампадки, розсіяні над могилами”.
Так пронизливо міг написати лише глибоко російська людина, що зберігає образ Батьківщини в своєму серці, не чужому ностальгії.
Розповідь написаний шістдесят років тому. Для всесвіту – це помах вій, для історії країни – ціла епоха… Що ж приваблює нас, сучасних читачів, в цьому оповіданні? Якщо читати вдумливо, можна знайти відповіді на одвічні філософські питання: як любити і бути коханим, в чому полягає сенс життя, що є справжні цінності? Бунін був байдужий до житейських буднях, минущого. Він непохитно зосереджений на піднесеному і прекрасному, на конкретній людській долі.
За словами П. Б. Струве, “…основною особливістю дарування Буніна є надзвичайно яскрава і потужна злитість ліричного обдарування з даром образотворчим і епічним”