Величезний інтерес представляє творчість відомого білоруського письменника Василя Бикова. Велика кількість повістей, оповідань було присвячено Великій Вітчизняній війні, героїзму і мужності наших людей. Розквіт творчості письменника припав на шістдесяті-сімдесяті роки. Саме в той час побачили світ такі великі твори автора, як “Сотников”, “Дожити до світанку”, “Вовча зграя” та інші.
Події Великої Вітчизняної війни з плином часу не втрачають свого значення. Не випадково письменники і поети, публіцисти і драматурги знову і знову повертаються до цієї теми. У різні періоди історії нашої Батьківщини вона розкривалася по-різному.
Для літературних творів перших військових років було характерно прагнення письменників до епічного охоплення та осмислення дійсності.
У художній літературі повоєнних десятиліть на перший план виступають теми пережитого під час війни і переосмислення подій тих років. Саме до цього періоду відноситься і творчість Ст. Бикова.
Незважаючи на те що більшість його повістей присвячені темі війни, вони значно відрізняються від творів інших авторів, що писали про цей час. Письменника в першу чергу цікавлять не стільки епізоди війни, скільки психологія героїв, а також мотиви, що визначають їх вчинки. Етична проблема у творчості В. Бикова служить як би “другим обігом” ключа, що відкриває двері в твір. “Перший же його оборот” дозволяє нам увійти в світ героїв і стати свідками тих подій, які відбуваються з ними в ці трагічні військові дні.
Іншою відмінною рисою творів Ст. Бикова є те, що герої письменника, потрапляючи в незвичайні ситуації, розкриваються із зовсім несподіваного боку. Ось як сказав один з героїв Ст. Бикова: “Ось що значать умови. Напевно, в одних умовах розкривається одна частина характеру, а в інших – інша. Тому у кожного часу свої герої”. Найбільш яскраво це проявляється в непростих умовах війни. У своїй повісті “Сотников” письменник показує, як дуже сильний фізично і на перший погляд ідейний хлопець насправді, потрапляючи в складну ситуацію, виявляється боягузом і негідником, а зовні слабкий і м’який за характером Сотників – духовно сильним і чесним людиною.
Але найбільшою мірою проблема морального вибору відображено в повісті Ст. Бикова “Обеліск”, в якій автор розповідає про непросту, трагічну долю звичайного сільського вчителя Алеся Івановича Мороза. В серцях своїх односельців він назавжди залишається істинним героєм, хоча офіційно таким і не був визнаний. І вже через багато років після війни один з молодих чиновників стверджує, що вчинок вчителя не можна назвати подвигом.
Вперше про Олесі Івановича ми дізнаємося з розповіді Тка-чука, присутнього на похоронах вчителя, Павла Миклашевича, який все своє життя присвятив тому, щоб вчинок Мороза все ж був оцінений як подвиг, а його ім’я внесено в список героїв, в пам’ять яких в селі було поставлено обеліск.
Алесь Іванович дарував свою любов і турботу учням, які за довгі роки спілкування стали йому рідними. Одних він проводжав пізно ввечері додому, інших захищав від гніву батьків, брав на себе провину дітей, які вчинили непорядні вчинки, вважаючи, що це його недогляд як педагога. Але головне, Мороз не намагався зробити зі своїх учнів “відмінників навчання та слухняних зубрив”, перш за все, він намагався допомогти їм стати справжніми людьми. І всі подальші події підтвердили правильність цього вибору.
У повісті є прекрасні рядки про сільських учителів, і не можна не відзначити, з якою вірогідністю розповідає… автор про їх величезної ролі в духовному розвитку народу. “Мороз був одним з них, хто зробив для людей багато, часом на свій страх і ризик, незважаючи на труднощі і невдачі”.
Таким був Алесь Іванович у мирний час. Коли ж почалася війна, він не покинув рідні місця, не поспішно виїхав до Мінська разом з райкомовцами, а домігся дозволу німецьких властей продовжувати роботу в школі. Мороз вважав, що “не для того він очеловечивал цих хлопців, щоб їх потім расчеловечили”. На відміну від тих, хто зазнав перетворення з помічника прокурора в поліцая, а з господарського колгоспника на лютого ненависника Радянської влади, Алесь Іванович залишився самим собою, залишився вчителем, допомагав партизанам.
Але воістину суворі випробування випадають на долю хлопців, беззавітно відданих своєму наставнику. Намагаючись врятувати від арешту Мороза, хлопці опиняються в полоні у німців. Але навіть під тортурами фашистів, яким піддаються хлопці, ніхто з них не говорить про Олесі Івановича.
Добровільна здача Морозу німцям може бути розцінена різними читачами по-різному. Я ж вважаю, що цей вчинок Алеся Івановича був сообразован не з абстрактними правилами поведінки, а з вимогами його особистої совісті, з його розумінням свого людського і вчительського будинку: він не міг зрадити своїх учнів, не міг кинути їх одних в передсмертну годину. І до останнього моменту Мороз залишався шляхетною людиною, не вважаючи себе героєм. Він намагався підбадьорити, заспокоїти хлопців. На щастя, перед стратою одному з хлопчиків вдалося втекти, він був важко поранений, але зміг вижити, а через багато років продовжив справу свого вчителя.
Алесь Іванович Мороз зустрів смерть разом зі своїми дітьми, як Янош Корчак, польський вчитель, який пішов в газову камеру разом з учнями. Автор ніде не згадує цього імені, але аналогія виникає сама собою.
Ст. Биков звертається до вічних, “нетлінним” тем. Ідея доброти і самопожертви завжди хвилювала уми і серця найвидатніших російських письменників. Ми знаходимо її в роздумах Болконського і Безухова, Раскольникова і князя Мишкіна про життя і смерть, про людський борг і гуманізм, у спорах Ієшуа і Пілата про справжні людські цінності. Як і багато інші твори письменника, повість “Обеліск” справляє велике враження, змушує багато про що задуматися. Я вважаю, що благородна людина, навіть якщо він фізично слабкий (адже Мороз був майже калікою), поодинці здатний зробити героїчний вчинок, піти на самопожертву заради порятунку ще більш слабких і беззахисних. Таким чином, розповідаючи у своїй повісті про життя і героїчний вчинок свого героя, Ст. Биків намагався відповісти на головне питання: як серед жахів війни людям вдається зберегти в собі істинно людську доброту, любов, співчуття, готовність прийняти смерть за своїх близьких. І в цьому плані головна думка “Обеліска” виходить далеко за рамки опису подій війни і стикається з кращими традиціями вітчизняної літератури – пошуком моральних істин, до яких постійно зверталися в своїх творах такі письменники, як Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Булгаков М. та багато інших.
Обеліски. Обеліски. Багато їх на моїй рідній землі.
Для мене вони – символ величі духу полеглих і моральної чистоти живуть.
Проходять десятиліття, але ідеї самопожертви в ім’я Батьківщини живуть. Вони живі в тих старих, які молодими пройшли війну, в “дітях війни”, які виростили нове покоління з ідеалами відданості Вітчизні.
