Розповідь у
оповідання ведеться від першої особи. Дія відбувається в 1948 році.
Головний герой –
хлопчик, який навчається в п’ятому класі в райцентрі, розташованому в 50 кілометрах від його
рідного села. В селі була тільки початкова школа, і всі вчителі зазначали
здібності хлопчика і радили його матері віддати його вчитися в середню
школу. Вдома вони жили дуже бідно, продуктів не вистачало, і мати вирішила все ж
відправити хлопчика до райцентру, поселивши його у своєї знайомої. Час від часу
вона присилала з дому посилки з картоплею і хлібом, але ці продукти швидко
пропадали – мабуть, чи сама господиня квартири, де жив герой, або хтось із її
дітей, їх крали. Так що і в місті герой голодував, часто маючи на вечерю тільки
кухоль окропу.
У школі хлопчик
вчився добре, але йому не давався французьку мову. Він легко запам’ятовував слова і
фрази, а ось вимову «зловити» ніяк не міг, що дуже турбувало його
молоду вчительку Лідію Михайлівну.
Для того, щоб знайти
гроші собі на їжу і молоко, герой почав грати в «чику» на гроші. В компанії
гравців зібралися старші хлопці,
а з однокласників героя був тільки
один – Тішкін. Сам герой грав дуже обережно, використовуючи для цього
гроші, які надсилала йому мати на молоко, а спритність допомагала йому
залишатися у виграші, але він ніколи не
вигравав більше рубля в день, відразу ж йдучи. Це дуже не подобалося іншим
гравцям, які побили його, коли він викрив у шахрайстві одного з хлопців.
На наступний день він
прийшов у школу з розбитим обличчям, на що звернула увагу учителька
французької та класний керівник Лідія Михайлівна. Вона стала його
розпитувати, що сталося, він не хотів відповідати, але все їй Трішкін
розповів. Тоді вона, залишивши його після уроків, поцікавилася, навіщо йому
гроші і почувши, що він на них купує молоко, дуже здивувалася. Пообіцявши їй
ніколи більше не грати, хлопчик порушив дане слово, і його знову побили.
Побачивши його, вчителька заявила, що їй треба з ним позайматися французьким
додатково. А так як часу в школі залишалося мало, то вона веліла йому
приходити до неї в квартиру по вечорах. Герой був дуже збентежений, та ще й
вчителька постійно намагалася нагодувати його, від чого він постійно відмовлявся.
Як-то раз на адресу школи і на його ім’я прийшла посилка, в якій були макарони,
цукор і плитки гематогену. Він відразу зрозумів, від кого була ця посилка – його
матері просто ніде було взяти макарони. Він відніс посилку до Лідії Михайлівні та
зажадав, щоб вона більше ніколи не намагалася передавати йому продукти.
Лідія Михайлівна, бачачи, що хлопчик відмовляється приймати допомогу, пішла
на нову хитрість – вона навчила його новій грі на гроші – «пристенке». За цією
грою вони й проводили вечори, намагаючись розмовляти пошепки, так як в
сусідній квартирі жив директор школи. Але одного разу герой, побачивши, що вчителька
шахраює, причому, робить так, щоб він постійно вигравав, розлютився, і в
них зав’язався гучний суперечка, що і почув увійшов у кімнату директор.
Лідія Михайлівна зізналася йому, що грає з учнем на гроші, а через
кілька днів після цього звільнилася і поїхала до себе додому, на Кубань. Взимку
герой отримав ще одну посилку – ящик, повний макаронів, під якими лежали три
великих червоних яблука. Він одразу здогадався, хто надіслав йому цю посилку.