Распутін Прощання з Матьорою короткий зміст

Матьора – це
острівна село, на березі Ангари, історія якої налічує вже більше 300
років. Багато побачила на своєму віку Матері – стояла вона на торговому шляху, і часто саме
тут ночували торгові люди, тут проходили бої з Колчаком, і зупинялись
обози з арештантами. Була колись у Матере своя церква – вона і зараз
варто, тільки вже давно влаштували в ній склад. Є в селі і свій аеропорт,
звідки два рази в тиждень місцеві жителі літають по справах у місто.

Але одного разу в селі
рознеслася звістка, що всіх мешканців звідси переселяють – на Ангарі будують греблю
для електростанції, і незабаром село, разом з іншими поселеннями на березі,
буде затоплена. Всі жителі по-різному сприймають цю звістку. Але залишати свої будинки, до яких вони вже
звикли, що люди не хочуть. Вони не слухають вмовляння і доводи – їм шкода залишати і
своє господарство, речі, які не потрібні в місті, і саму село, життя в
якою здається їм зрозумілою і простою. Звичайно, вони знають, що в місті їм не
доведеться ходити за водою – з кранів тече навіть гаряча вода, а не тільки
холодна, є там і інші зручності, але головного в місті немає – ангарских
просторів, шуму річки, неквапливих бесід біля самовара. Сумно і незатишно буде
цьому місті людям, звиклим до широти і величі природи.

Але все ж мешканці
починають поступово виїжджати з села. Найдовше залишаються в Матере самотні
літні жінки, які спостерігають, як село з одного кінця підпалюють. Вони
нічого не роблять для того, щоб запобігти загоряння інших будинків – просто
стоять і мовчки дивляться. А потім, обговорюючи це подія, приходять до висновку, що загорілися
вдома випадково, так як не можуть допустити думки, що господар, від’їжджаючи, міг сам
підпалити свій будинок.

Одна з героїнь, до
останнього залишається в рідному селі – Дарина. Вона баба бойова, рішуча,
«з характером». Навколо Дар’ї об’єднуються всі слабкі, і вона не просто готова
дати словесний відсіч кривдникам, а може і напасти на них, взявши в руки палицю. Її
характер не дозволяє їй просто пасивно спостерігати, як руйнується її старий світ –
вона лається зі своїм сином Павлом і його дружиною, звинувачує їх у тому, що вони
покидають село. Сама Дарина перед тим, як виїхати з дому, чисто миє його і
навіть білить, переживаючи, що в деяких місцях побілка лягла не рівно. Ці її
дії дуже схожі з ритуалом, який проводять, коли проводжають небіжчика.

Інші баби в селі
теж розгублені. Настасья, їдучи, турбується
про те, що у неї втекла кішка. Хоча з кішкою і не пускають в транспорт,
перевозить людей, і всі залишають всю «живність» в селі, вона просить Дар’ю
подбати про кішку, «підгодувати» її, навіть не думаючи про те, що і Дарина скоро
буде змушена виїхати. А ще турбує жінок доля сільського кладовища,
де поховані всі їхні предки. Їм сказали, що перед затопленням приїде
сюди санітарна бригада і знищить кладовище – це всіх жителів села дуже
лякає. Дарина навіть думає про те, що коли вона сама помре, всі родичі
прийдуть судити її, і представляє їх собі у виді величезного ладу, «якому немає
кінця».

Не тільки старої не
хочуть виїжджати з села. Та молодь, яку так лаяла Дарина, теж відчувають
себе не дуже спокійно. В кінці розповіді і Павло говорить про те, що не розуміє
того, що зробили з селищем».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: