Всі чорніше та Чорна річка. Всі світліше моя пам’ять про те, Хто пішов щоб в поезії вічно Залишатися у вінці золотом. Е. Нефьодов щороку шостого червня в Михайлівське, на Псковщи-ну, з усіх кінців з’їжджаються поети, письменники, діячі літератури й мистецтва, всі, кому дорога поезія. У цей день на землі великого російського поета проходить пушкінське свято. Люди йдуть у гості до живого Пушкіна – видатному поетові. Це ім’я зрозуміло на будь-якій мові. Весь світ благоговенно схиляє голови перед творчим подвигом поета, відчуваючи його своїм сучасником – незамінним собесед-ніком, задушевним другом. Український поет Б. Олійник стверджує, що Пушкіна поряд з Шевченком у кожному домі сповідують як національну святиню. Підтвердженням його слів служить висловлення Д. Н. Журавльова: “Я завжди кажу: шкода, що в наших календарях не позначена червоним кольором дата шостого червня. Нехай це буде робочий день, але сторінка – червона. Це ж день народження Пушкіна! Він дав нам всю російську літературу, всю!” Вивчаючи поезію і прозу Пушкіна, ми невпинно захоплюємося своєрідністю і неповторністю художнього світу, створеного поетом. І кожен з нас знаходить у цьому світі щось своє, особливо близьке і дороге. Чому ж все що пов’язано з ім’ям великого поета нескінченно дорого кожній людині? Чому з такою любов’ю вшановують Пушкіна мільйони? Вперше почувши рядки: Поки свободою, разом горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! – ми повторюємо ці слова, і вони стають першою клятвою вірності Батьківщині, її безсмертної поезії, вміє підняти людину на вершину подвигу. А. С. Пушкін – родоначальник одного з найбільших літератур світу, засновник російського реалізму з його передовими традиціями. Він створив класичний російський літературну мову. За висловом Н. В. Гоголя, “при імені Пушкіна негайно осіняє думка про російською національному поета. ” Руської землі потрібен був такий поет як втіху за всі втрати і скорботи, за всі потрясіння, які обрушила на неї історія – від Батия до Наполеона. Він був потрібен їй як свято перемоги, як вищий зліт народного самосвідомості. Поезія Пушкіна, з її почуттям свободи і незалежності, з почуттям гідності і благородства, лягла в основу нашої моральності. Всією своєю творчістю, своїм життєвим поведінкою, своїм моральним кодексом Пушкін – наш сучасник, наш друг, учитель. Безмежно і віддано люблячи свій народ, Пушкін відкрив рідну землю в її неповторній красі. Адже сам він був найбільшим патріотом. Ми вдячні йому за те, що поезія його вчить нас любити Вітчизну, любити глибоко і незмінно. І в тисячний раз изумляясь дива рідної природи, ми не помічаємо вже, що дивимося на неї… пушкінськими очима, мислимо образами, порівняннями, які вперше спалахнули в його кристальних віршах. Приходить золота осінь, і ми подумки повторюємо: Сумовита пора! Очей зачарування, Приємна мені твоя прощальна краса. Сніжним зимовим ранком згадуємо: Прийшла, розсипалася жмутами, Повисла на суках дубів, Лягла хвилястими килимами Серед полів, навколо пагорбів. Йдуть роки. Ми стаємо дорослішими, і нам відкриваються у творчості Пушкіна такі глибини, такі краси, про які раніше і не підозрювали, знову і знову ми знаходимо щось нове, невідоме. У кожного віку-свій Пушкін. Він завжди виявляється поруч. Його творчість постає перед нами в самих різних життєвих ситуаціях. Не про наш час ці слова: Якщо життя тебе обдурить, Не сумуй, не гнівайся! У день зневіри змирися: День веселощів, вір, настане. Вийшло, ніби сам поет нас заспокоює. Пушкін і сьогодні вчить нас сміливості, вчить не боятися перед небезпекою, мужньо долати труднощі. Він, звичайно, був правий, коли писав: І довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив. Добрі почуття поета особливо виразно звучать в його любовній і дружній ліриці: Я вас любив: любов ще, бути може, У душі моєї згасла не зовсім; Але нехай вона вас більше не тривожить; Я не хочу засмучувати вас нічим. Хіба можна чистіше, людяніше, мудрішими сказати про нерозділене кохання? А хіба є людина, яка б її не пережив? Світлі, добрі і найблагородніші почуття Пушкіна стають прикладом, якого ми дотримуємося. У Пушкіна немає віку. З ним юність нашого часу. Ми з поетом, коли він ненавидить і любить, сумує і сміється, ми з Пушкіним у всьому: в його озорстве, ніжності, непохитності. Пушкін робить нас сильнішими, впевненішими в захисті добра й розуму, людської гідності, свободи. Він робить нас сильними тому, що вчить любити Батьківщину, її історію, її славу. Давно пішла в минуле епоха, в якій жив і творив поет. Але варто взяти книжку, і все оживає: і Тетяна, друкарська при свічці свій лист, і метання Борис Годунов, і Аріна Родіонівна, дрімаюча біля віконця зі своїм веретеном, і сам поет, що відтворив все це, вклав в свої твори талант, душу, совість. Пушкін сучасний і сьогодні. І буде сучасний завтра і завжди! Закінчити твір хочу словами В. Р. Бєлінського: “Пушкін належить до вічно живуть і рухаються явищ, не останавливающимся на тій точці, на якій застала їх смерть, але продовжують розвиватися у свідомості суспільства. Кожна епоха вимовляє про них свою думку, і як би не вірно зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній за нею епосі сказати що-небудь нове і більш вірне”.