З Москвою були пов’язані в Пушкіна найперші, самі живі і яскраві “впечатленья буття”. Тут він народився, тут провів роки дитинства. Москва того часу дивувала сучасників “дивним змішанням стародавнього і новітнього зодчества”, “рідкісними протилежностями в будівлях і звичаї жителів. Тут розкіш і злидні, достаток і крайня бідність, побожність і невір’я, сталість дідівських часів і легковажність неймовірна. “— зазначав старший сучасник Пушкіна поет К. Н. Батюшков. Дитячі роки Пушкіна проходили на колишньої Німецької вулиці (тепер вулиця Баумана) і в тихих провулках у Харитонья в Огородниках (Б. Харитоньевский провулок). І хоча нині все тут невпізнанно змінилося, пам’ять про поета жива. На місці будинку, де народився Пушкін,- школа, що носить його ім’я (вул. Баумана, 40); в сквері перед школою — пам’ятник: бронзовий бюст Пушкіна-дитину роботи — скульптора Е. Ф. Белашовой. Поблизу, на Бауманської площі, розташована бібліотека імені А. С. Пушкіна, одна з найстаріших в Москві: її попечителькою була старша дочка поета, Марія Олександрівна Гартунг.
У Великому Харитоньевском провулку зберігся будинок (№ 21), що належав знатному єкатерининському вельможі князя Н. Б. Юсупову. У флігелі цього будинку Пушкіни жили в 1802-1803 роках. Це одне з примечательнейших старовинних будівель — палати XVII століття, збудовані в стилі “московського бароко”, багато прикрашені декоративними деталями. Неподалік, на вулиці Чернишевського, знаходиться ще одне вельми своєрідну будівлю (будинок № 22), що належало колись Трубецьким; москвичі називали його “будинок-комод” за незвичайну форму, красу і пишність архітектурного “оздоблення”. Це єдиний в сучасній Москві житловий будинок середини XVIII століття. Трубецькі були далекими родичами сім’ї Пушкіних, і маленького Сашка разом зі старшою сестрою його Ольгою возили до Трубецьким “на уроки танцювання”. М. П. Погодін, близько знайомий з родиною князя Трубецького, згадував: “Княжни, ровесниці Пушкіним, розповідали мені, що Пушкін завжди смішив їх своїми епіграмами, сбирая їх біля себе в якому-небудь куточку”.
У 1811 році дванадцятирічний Пушкін виїхав з Москви для вступу в Царськосельський ліцей. Лише через 15 довгих років йому вдалося повернутися в рідні місця. У ліричних рядках “Євгенія Онєгіна” він висловив те дивне почуття світлої радості, окриленості, захвату, яке охопило його при в’їзді в рідне місто:
Москва, я думав про тебе!
Москва. як багато в цьому звуці
Для серця російського злилося!
Як багато в ньому відгукнулося!
Москва, як і в роки пушкінського дитинства, була гучним, багатолюдним, своєрідним і “зеленим” містом. Разом з тим вона помітно змінилася, неначе помолодшала. Багато вулиць були заново відбудовано після пожежі 1812 року. Змінилася Червона площа. Поряд з Кремлівською стіною був розбитий Олександрівський сад і побудовано гарний будинок манежу. Річка Неглинка протікала тепер під землею, і Театральна площа, перш заболочена й топка, придбала зовсім інший вигляд. Тут було завершено будівництво класично монументальної будівлі Великого театру. Пізніше Пушкін напівжартома зауважив, що “. московські вулиці, завдяки 1812 році, молодше московських красунь”.
Москвичі захоплено зустрічали приїхав із заслання Пушкіна. “Прийом від Москви Пушкіну — одна з чудових сторінок його біографії”,- писав сучасник. Коли Пушкін уперше з’явився у Великому театрі, “публіка дивилася не на сцену, а на свого улюбленця-поета”.
Пушкін радий був знову зустрітися з рідними, друзями і знайомими. У перші ж дні перебування в Москві Пушкін кілька разів читав друзям свою нову трагедію “Борис Годунов”. Зберігся в перебудованому вигляді будинок поета П. А. Вяземського (вул. Станкевича, 9), де відбувалося одне з перших читань трагедії.
У Пушкіна з’явилося в Москві багато нових знайомих. Серед них молодий поет і філософ Д. В. Веневитинов, в будинку якого (Кривоколенный пер. 4) Пушкін двічі читав “Бориса Годунова”. На другому читанні 12 жовтня 1826 року були присутні багато московські письменники, журналісти, любителі літератури. “Який вплив справило на всіх нас це читання, передати неможливо,- згадував М. П. Погодін.-. Ми дивилися один на одного довго й потім кинулися до Пушкіну. Почалися обійми, піднявся шум, пролунав сміх, полилися сльози, привітання. О, яке дивне то був ранок, залишило сліди на все життя”.
Пушкін часто відвідував літературно-музичний салон княгині Зінаїди Волконської на Тверській (вул. Горького, 14), колишній, за словами Вяземського, “витонченим збірним місцем всіх чудових і добірних особистостей сучасного суспільства”. У салоні Волконської звучали геніальні імпровізації великого польського поета Адама Міцкевича. Один Міцкевича розповідав, як під час однієї з таких імпровізацій Пушкін, в честь якого надавався той вечір, піднявся з місця і, куйовдячи волосся, вигукнув: “Який геній! Який священний вогонь! Що я поруч з ним?” — і, кинувшись на шию Адама, стиснув її і став цілувати, як брата. Той вечір був початком взаємної дружби між ними” 26 грудня 1826 року Пушкін був на прощальному вечорі, влаштованому тут на честь княгині М. Н. Волконської, уезжавшей в Сибір до чоловіка-декабристу. “Під час добровільного вигнання нас, дружин засланих в Сибір, він був сповнений самого щирого захоплення; він хотів передати мені своє “Послання до в’язням” для вручення їм, але я поїхала