Проблеми в романі “Капітанська дочка”

Олександр Сергійович Пушкін, основоположник реалізму і російської літературної мови все життя цікавився переломними моментами в історії Росії а також видатними особистостями які впливали на хід історичного розвитку країни. Через усю його творчість проходять образи Петра I, Бориса Годунова, Омеляна Пугачова. Особливий інтерес викликав у Пушкіна селянський бунт, піднятий Пугачовим в 1772/73-1775 роках. Автор багато подорожував по місцях повстання, збирав матеріал, написав кілька творів про селянській війні, але художню форму знайшло тільки одне – повість “Капітанська дочка”. Цей твір було написано в 1833-1836 роках. Воно з’явилося як би підсумком історичних шукань автора, який втілив в собі його думки, переживання, сумніви.
Однією з основних проблем, порушених у творі, є проблема честі і боргу, яка реалістично показано автором у всіх її проявах: від честі і боргу простого селянина або швидкого козака до самої імператриці.
Головна дійова особа повісті – він же мемуарист-оповідач – Петро Гриньов. Цей цілком пересічний людина волею долі виявляється втягнутим у вир історичних подій, в яких розкриваються риси його характеру. Петруша – молодий дворянин, повітовий недоросток, отримав типове провінційне освіта у француза, який “не був ворогом пляшки” і “любив хильнути зайвого”. Батько його – Андрій Петрович Гриньов, старий гвардійський офіцер, – розглядав поняття честі і обов’язку лише з позицій офіцери урядових військ, вважав, що офіцер зобов’язаний виконувати всі накази начальства, “служити вірно того, кому присягнешь”. Гриньов-син, не відмовляючись від такого розуміння честі й боргу, розширює його до загальнолюдського і громадянського значення. Він, роблячи помилки, весь час намагається виконувати настанови батька: “Бережи честь змолоду”. Він жодного разу не зрадив присязі, даній імператриці. Вибираючи між смертю і зрадою присяги, він вибрав перше. Тим не менш, він зміг побачити позитивні якості вождя антидворянского повстання: чесність, шляхетність, мужність, розум. Коли в біду потрапила його кохана Маша Миронова, він, не змінюючи присяги, просить допомоги саме у Пугачова.
Протиставлений Гриневу Олексій Іванович Швабрин. Він – столичний дворянин, офіцер гвардії, світськи блискучий, але поверхово освічена людина. У ньому читання сентиментальних романів і праць французьких просвітителів виховало лише безпринципність і показний патріотизм. Засланий, очевидно, за дуель, не маючи жодних шансів на повернення в Петербург, він примикає до повстання, вбачаючи в ньому лише можливість змін і підвищення по службі, а головне – збереження життя. Шьабрин зневажає народ, ненавидить і боїться Пугачова. Всі його помисли і дії лише про нього самого; він – егоїст. Коли всі боронять фортеця і, поступившись у битві, відмовляються визнати в Пугачову імператора, він”… з готовністю переходить на його сторону. Його підлість і ницість проявляються і у відносинах з Машею Миронової. Швабрин не зміг підкорити її серце і, ставши комендантом, намагався силою змусити її вийти за нього заміж.
Капітан Іван Кузьмич Миронов розуміє честь і борг як справжній офіцер, яка присягнула імператриці. Він безстрашно захищає Білогорську фортецю, навіть не маючи хорошого озброєння. Після здачі фортеці він відмовляється визнати в “швидкому козака” імператора, за що той позбавляє його життя (“Не чіпали тебе ні багнети прусські, ні турецькі кулі; не в чесному бою поклав ти свій живіт, а згинув від побіжного каторжника”).
Проблема честі і боргу пов’язана і з образом Пугачова. З точки зору офіцерів гвардії, він “вільний козак”, вождь антидворянского повстання, злочинець, розбійник, але насправді у нього є і позитивні риси. Йому не чужі поняття честі і обов’язку. Згадавши про заячому тулупчике та склянці вина, раз подарованому йому Гриневым, він залишає йому життя, дарує коня, кожух, дає грошей, які, правда, вкрав урядник. Пугачов живе за принципом: “за позику віддяка”. Він не дозволяє знущатися і мучити сироту і готовий сам покарати кривдника. Саме він допомагає Гриневу врятувати Машу від Швабрина.
Зовсім по-іншому розуміє честь і борг Савельіч. Він не військовий, не дворянин, не каторжник, а простий, чесний і добродушний двірська людина, кріпак. Він самовіддано любить Гриньова і все прагне зробити заради “панського дитини”. Навіть його скупість – це прояв турботи про погоди. Савельіч готовий пожертвувати всім, навіть життям, заради Гриньова: він кидається в ноги Пугачову, благаючи його не вішати Петрушу, а для порядку повісити його. В цьому і полягає його борг: догляд та збереження дитини барина.
Поняття честі і обов’язку ми бачимо і на прикладі урядника, “енералов” Пугачова і всього народу. Всі вони, не замислюючись, переходять на бік сильнішого. Для них не існує ні честі, ні боргу. Урядник то служить коменданту, то Пугачову, то допомагає Маші і Гриневу. “Енералы”, за словами Пугачова, “при першій невдачі. свою шию викуплять моєю головою”. Народ же, як тільки повсталі зайняли Білогорську фортецю, присягає Пугачову, збирає гроші, які він їм кидає, висловлює повну покірність.
Підводячи підсумок, можна сказати, що у своєму творі А. С. Пушкін реалістично показав різні верстви російського суспільства: від селян і кріпаків до служивих дворян, від самозванця до імператриці. На їх прикладі автор правдиво розкрив позитивні і негативні якості російського народу, але головною проблемою повісті є проблема честі і боргу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: