У житті кожної нормальної людини рано чи пізно настає момент, коли він задається питанням про кінцівку свого індивідуального існування. Людина – єдина істота, яка усвідомлює свою смертність і може робити її предметом свого роздуму. Але неминучість власної смерті сприймається людиною аж ніяк не як відвернена істина, а викликає найсильніше емоційне потрясіння, зачіпає найбільші глибини її внутрішнього світу.
У філософії існує, принаймні, 3 погляду на проблему життя і смерті.
1. Релігійна концепція. Існувало багато напрямків, різновидів цієї концепції. Але червоною ниткою в них проходило те, що життя людини на землі – це тимчасове пристанище. Воно існує для того, щоб людина готував себе до того життя.
2. Зміст песимістичної концепції полягає в тому, що якщо бог помер, то поняття життя та смерті стають безглуздими. Такої концепції дотримувалися А. Шопенгауер та Ф. Ніцше.
3. Оптимістична концепція. Нормальна людина ніколи не буде ставитися до смерті оптимістично, тому, по-моєму, цю концепцію було б назвати реалістичним. Людина розуміє трагедію відходу з життя, але в той же час розуміє, що це неминуче.
Зараз багато вчених ставлять питання про те, щоб біологія, наука про життя, була доповнена новими уявленнями про біології смерті. Тут виникає безліч морально-гуманістичних дилем, що виходять за рамки традиційних поглядів. З особливою гостротою обговорюється “право на смерть” в дискусіях, де стикаються дві протилежні позиції, визнають, з одного боку, необмеженість свободи особистості у вирішенні цих питань, а з іншого – її повну підпорядкованість суспільним та державним інтересам (концепція ПАТЕРНАЛІЗМУ) .
Сам термін “право на смерть звучить парадоксально: адже протягом століть передумовою всіх людських прав було найголовніше, основне з них – право на життя.
Добровільний вихід із життя – самогубство – засуджувалося релігією, аж до того, що самогубців заборонялося ховати на кладовищах. Нині, завдяки інтенсивному розвитку медицини, питання про життя і смерті деколи виявляється питанням вибору.
Причому цей вибір здійснює не тільки людина, про життя і смерть якого йде мова, але й інші особи. Коли процес смерті перебуває під внеличностным контролем, тоді “право померти” стає проблемою: виникає питання, чи є право на життя не тільки правом, але й обов’язком або обов’язком, чи має товариство охороняти життя людини всупереч його волі?
В сучасних дискусіях про “право на смерть” мають на увазі не самогубство як дію активного суб’єкта, а людину, що виступає в якості пасивного об’єкта, яким штучно уповільнюють настання смерті. І не випадково проблеми евтаназії (від грец. euthanasia) – безболісної смерті, тихої “блаженної” смерті, особливо приреченого чоло століття, і продовження життя штучними засобами стають центральними в дискусіях про патерналізмі.
Сучасні філософи, юристи, лікарі, теологи прагнуть розв’язати два фундаментальних питання: чи може евтаназія взагалі мати моральне обґрунтування і якщо так, то при яких умовах вона повинна бути узаконена?
Міркування антипатерналистов нерідко будуються наступним чином: сучасна медична технологія значно збільшила і продовжує інтенсивно збільшувати можливості продовження життя, але вмираючі люди іноді самі помічають пості – 20 пінне руйнування своєї природної природи, всіх форм активності і не тільки постійним фізичним стражданням, але й усвідомлюють свою обтяжливість для своїх близьких. У таких випадках, на думку антипатерналистов, аморально не дозволити людині померти.
Вчені, склоняющиеся до патерналізму, вважають евтаназію неприпустимою, висуваючи проти неї наступні аргументи.
По-перше, людське життя недоторканна, і тому евтаназію не можна застосовувати ні за яких обставин.
По-друге, при евтаназії можливі зловживання з боку лікарів, членів сім’ї чи інших зацікавлених осіб.
По-третє, евтаназія суперечить принципу “поки є життя, є надія”, не враховує можливості помилкового діагнозу лікарів. Застосування евтаназії в цих випадках призводить до незворотних наслідків. Крім того, після смерті хворого, до якого застосували евтаназію, може з’явитися ліки, здатні вилікувати раніше невиліковне захворювання.