«Війна і мир» була написана в 60-е роки XIX століття. Уряд Олександра I скасував кріпосне право але не дало селянам землі вони бунтували. Росія і Захід історичні долі Росії і її народу це були найбільш злободенні питання часу. Вони постійно хвилювали Толстого. Толстой завжди був проти революції, але сподівався шляхом освіти, реформ, конституцій влаштувати ідеальний соціальний лад.
«Війна і мир» — одне з найбільш чудових творів літератури. Роки роботи над романом — це час дуже напруженої праці письменника. Творчі шукання Толстого завжди були пов’язані з життям. Роман замислювався як грандіозне дослідження півстолітньої історії Росії в її гострих зіткненнях і зіставленнях з Європою, як осягнення національного характеру російського народу і всього ладу життя. У романі поставлені психологічні, соціальні, історичні, моральні проблеми, йдеться про істинний і помилковий патріотизм, про ролі особистості в історії, про національну гідність російського народу, про дворянство, в романі діють понад двісті історичних осіб.
Представляючи події з людської, моральної сторони, письменник нерідко проникав і в їх справжню історичну сутність. Наполеон претендував на велику роль в історії, розраховував творити історію, підпорядковуючи її власної волі. Толстой говорить, що він деспот не тільки по положенню, але і переконання. Він розвінчує його велич. «Немає величі там, де немає простоти, добра і правди», — писав Толстой.
У «Війні і світі», в цьому романі-дослідженні, величезна роль відводилася картині характерів і вдач. Він відтворює душевні переживання різних людей того часу, їх духовні устремління. Кращими представниками дворянства є П’єр Безухов і Андрій Болконський. Вони обидва прагнуть до розумного устрою суспільства, обидва жадають правди. В кінцевому підсумку вони доходять до звернення до народу, до усвідомлення необхідності служити йому, злитися з ним, заперечують всі форми лібералізму. Характерно, що взагалі дворянська культура того часу представлена в романі переважно цими розумовими і моральними шуканнями «освіченого меншини». Внутрішній світ людини, дослідження душі — ось одна з філософських проблем, що хвилюють Толстого.
У Толстого свій власний погляд на історію. Філософські міркування в його романі — це його думки, його думи, його світогляд, його поняття життя. Одна з важливих проблем «Війни і миру» — це співвідношення особистості і суспільства, керівника і маси, життя приватної і життя історичної. Толстой заперечував хоч скільки-небудь значну роль особистості в історії. Він відмовлявся визнати силою, що керує історичним розвитком людства яку б то не було «ідею», а також бажання або влада окремих, нехай навіть і «великих» історичних діячів. Він говорив, що все вирішує «дух війська», стверджував, що існують закони, що керують подіями. Ці закони невідомі людям.
Одна з філософських проблем роману — це питання про свободу і необхідність. По-своєму оригінально розв’язує Товстої це питання. Він каже, що свобода людини, історичного діяча — уявна, людина вільна лише в тому, щоб не йти наперекір подіям, не нав’язувати їм свою волю, а просто відповідати історії, змінюватися, рости і таким шляхом впливати на її хід. Глибока думка Толстого про те, що людина тим менш вільний, чим ближче він поставлений до влади.
У своїх філософсько-історичних поглядах Толстой був близький Герцену. Роман названий «Війна і мир». Сенс назви: світ заперечує війну. Світ — це труд і щастя, війна — це роз’єднання людей, руйнування, смерть і горе. Тема твору дуже важка, скоріше вона годиться для випускників інституту філологічного факультету або аспірантів, які займаються дослідженнями у творчості Толстого. Я недостатньо повно відобразила у своєму творі всі філософські проблеми чотиритомного роману «Війна і мир», та це й зрозуміло: не можна на двох аркушах вмістити всі думки Толстого, він же геній, але головні я постаралася торкнутися.
Можна було б ще додати те, як вирішує Толстой питання про роль жінки в суспільстві. Він негативно ставився до емансипації жінки. Якщо Тургенєв, Чернишевський жінку розглядали в іншому аспекті, Толстой вважає, що для жінки головне — домашнє вогнище. Тому Наташа Ростова просто мати і дружина в кінці роману. А шкода! Вона ж була не просто дівчиною, а обдарованим людиною, яка випромінює тепло і світло, вона чудово співала. У цій позиції я з Товстим не можу погодитися, тому що розумній жінці мало бути просто домашньої «гускою», їй все одно хочеться більшого. І якщо у Наталки був багатий духовний світ, то куди ж він подівся, пішов у домашній побут? У цьому Толстой — консерватор.
Мало він написав і про важке становище кріпосного селянства, всього декілька сторінок на всю величезну епопею. Сцена богучаровского бунту — єдино яскравий епізод цього плану. Я думаю, що Л. Н. Толстой це відобразив в іншому романі — «Декабристи», чи цей задум здійснений.