Природа — все живе навколо нас: поля, річки, озера, моря… І все наше життя залежить від багатства землі, здоров’я живої природи. Але у кожної людини своє ставлення до неї. В цьому нас переконує автор, піднімаючи важливу проблему сприйняття краси природи.
В наш складний час вона надзвичайно актуальна. Відчувається, що герой-оповідач любить своє рідне село, її річку, луки й поля. Це почуття переплітається в його душі з іншим — любов’ю до Валерії, якій він розкриває свою душу. Авторська позиція звучить у фіналі тексту. Володимир Солоухін вважає, що не можна сумніватися в «могутність природи». Для щастя людині потрібна лише єдина латаття, яка буде радувати його і зігрівати душу любов’ю до природи.
Я згодна з позицією автора. Краса природи по-своєму впливає на людину. Мене вона насичує енергією, дає життєві сили. Це можливість виживати в умовах життя мегаполісу. Природа виховує кожної людини, роблячи добрішим, кращим, багатшим. Можу підтвердити сказане низкою прикладів.
Євгеній Базарів — герой роману І. Тургенєва «Батьки та діти» по своєму сприймає природу. Він говорить: «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник». Він не споглядач краси, а людина справи, який вважає, що природа повинна приносити користь. А ось ще один приклад з літератури. Всі знають знамениту «сцену з дубом» з роману Л. Н. Толстого «Війна і мир». Це дерево допомогло головному герою, Андрію Болконскому, переглянути свої погляди на життя.
Природа для людини і храм, і майстерня. Той, хто байдужий до неї, збіднює себе. Потрібно завжди пам’ятати слова Михайла Пришвіна: «Ми господарі нашої природи, а вона для нас комора сонця».