Проблема символу і реалістичне мистецтво

Символи в художніх творах, “насичені величезною суспільно-політичної і навіть взагалі соціально-історичною силою, є пророцтвом, або підведенням підсумків найбільших людських катастроф і демонструють собою найтонші і найгостріші інструменти для орієнтації у цих катастрофах, а також і методи їх подолання. Ніяка мертва система понять, навіть найбільш загальних і найбільш глибоких, а також ніяка система художніх образів, які переслідують тільки цілі самодостатнього споглядання і символічно не кличе ні до якої іншої дійсності і ні до якого її перетворенню,- такі художні образи є мистецтвом слабким, недостатнім, одностороннім, якщо не прямо поганим,- не можуть створити справжнього реалістичного твору мистецтва”.

Література покликана не пасивно відображати життя, але вчити і відкривати можливості її переробити. Символ у всіх областях людського знання, в тому числі і в мистецтві, був інструментом… проектом або програмою управління дійсності”. Мистецтво “.володіє настільки високими художніми образами, мета яких полягає не лише з тому, щоб бути самодостатнім предметом безкорисливого задоволення, і бути знаряддями орієнтації людини в безмежному морі дійсності, а також інструментом для її творчого перероблення”.

Можна констатувати, що період “затемнення” в розумінні багатошарове смислової структури символу і визначення його природи та особливих форм зв’язку з художнім образом в реалістичної поетики, завдяки дослідженням останніх років, зокрема дослідженню А. Ф. Лосєва насамперед,- завершився. Настала пора конкретного вивчення особливостей символічних засобів у письменників-реалістів і в Пушкіна. який першим показав величезні можливості поетичних символів у відкритті перспектив саме в реалістичній структурі образу.

Розглядаючи символ як функцію об’єктивної дійсності, А. Ф. Лосєв… ретельно простежує історично поступове розширення поняття символу і показує всю його реальну складність, багатошаровість і багатозначність. Зокрема, ів нагадує судження Горького про символи, підкреслює важливість його думки про створення народом геніальних символів – Прометея, Геракла, Святогора, Іллі Муромця, Микули, які він називає “гігантськими узагальненнями життєвого досвіду народу”. Гіркий, пише дослідник, “розуміє символ як функцію об’єктивної дійсності, що виникає в результаті максимально узагальнюючого – цю дійсність колективної творчості народних мас, у результаті того специфічного мислення, яке охоплює інший раз цілі народи, цілі історичні періоди, цілі соціально-історичні зрушення”.

Важливою роботою з проблематики символу в російській літературі з’явилася книга найстарішого і авторитетного філософа й естетика А. Ф. Лосєва “Проблема символу і реалістичне мистецтво”. Ця монографія побудована на міцному фундаменті марксистської теорії пізнання. Вперше здійснено завдання створення “об’єктивної теорії символу”. Пафос її у з’ясуванні величезною пізнавальної ролі символу в реалістичному мистецтві.

Підсумком глибокого вивчення виявляється програмне твердження дослідника про величезному пізнавальному значенні символу і в житті, і в науці, і в мистецтві. “Без перетворення наших науково-філософських понять в символ ми взагалі не могли б володіти досконалими поняттями, здатними переробляти дійсність. Без використання символіки мистецтво перетворилося б на нерухому і самодостатню, досить мертву дійсність, не має ніякого об’єктивного і тим більше виховного значення. Ніяка людська життя, ні ідейна, ні побутова, повсякденна, неможлива без символів, якими ми користуємося щохвилини, так як всяка життя завжди є рух і прагнення і несе на собі навантаження минулого, так і зарядженість для здійснення майбутнього” .

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: