У трагедії Островського “Гроза” були поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова автор показав, що панують у Росії звичаї. Він зобразив жорстокість людей, що живуть “по старинці”, по Домострою, і разгульность молодого покоління. Всі персонажі трагедії діляться на дві групи. Перші вважають, що можна отримати прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, а другі, – що за гріхом слід покарання, і немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людства в цілому й “Грози” зокрема.
Покаяння як проблема з’явилося дуже давно. Тоді, коли людина повірив у те, що є вища сила, і боявся її. Він став намагатися вести себе так, щоб умилостивити своєю поведінкою Бога. Люди поступово виробляли способи умилостивити Бога через певні дії або вчинки. Всі порушення цього кодексу вважалися “неблагонадійними” Богу – гріхом. Спочатку люди просто приносили жертви богам, ділячись з ними тим, що мали. Апогеєм цих відносин стає людське жертвоприношення. На противагу цьому виникають монотеїстичні релігії, тобто визнають одного бога. Ці релігії відмовилися від жертвоприношень і створили кодекси, що визначають норми поведінки людини. Кодекси стали святинями, так як вважається, що вони написані силами Бога.
Порушення усних або письмових норм є гріхом і має каратися. Якщо спочатку людина боявся бути вбитим на місці, то потім він починає боятися за своє загробне життя. Людина починає турбуватися про те, куди потрапить його душа після смерті: у вічне блаженство або у вічне страждання. Вважалося, що в рай можна було потрапити за праведну поведінку, тобто дотримання Норм. А грішники потрапляють туди, де будуть вічно страждати. Тут-то і виникає покаяння, так як рідкісний людина може прожити, не здійснюючи гріхів. А перекреслити своє життя з-за кількох проступків було страшно для всіх. Тому з’являється можливість “врятуватися” від покарання, виблагавши в Бога,… прощення. Таким чином, будь-яка людина, навіть останній грішник, отримує надію на порятунок, якщо покається.
В “Грозі” проблема покаяння є найбільш злободенною. Головна героїня трагедії – Катерина, зазнає страшних мук совісті. Вона розривається між законним чоловіком і Борисом, праведним життям і падінням. Вона не може заборонити собі любити Бориса, але вона сама себе карає в душі, вважаючи, що цим вона відкидає Бога, так як чоловік для дружини – це як Бог для церкви. Тому, змінюючи чоловікові, вона зраджує Бога, а значить, втрачає всяку можливість порятунку. Цей гріх вона вважає непрощенним і тому відкидає для себе можливість покаяння. Катерина дуже побожна жінка, з дитинства вона звикла молитися Богу і навіть бачила ангелів, ось чому її муки настільки сильні. Ці страждання доводять її до того, що вона, побоюючись кари Божої, кидається в ноги чоловікові і зізнається йому в усьому, віддаючи своє життя в його руки. На це визнання люди, що слухали його, реагують по-різному, виявляючи своє ставлення до можливості покаяння. Кабанова пропонує зарити Катерину в землю живцем, тобто вважає, що немає можливості її пробачити. Тихон ж, навпаки, прощає Катерину, тобто вірить у те, що вона отримає прощення від Бога.
Катерина кається, оскільки побоюється, що помре раптово. Вона боїться постати перед Богом непокаявшейся, з усіма своїми гріхами.
Ставлення людей до можливості покаяння проявляється під час грози. Гроза уособлює собою Гнів Божий, і тому люди при вигляді грози намагаються її уникнути. Деякі ведуть себе по-особливому. Наприклад, Кулигин хоче побудувати громовідводи і врятувати від грози людей. Дикої ж вважає, що від грози не можна сховатися, тобто він не вірить у можливість покаяння. Хоча треба зауважити, що він здатний каятися, так як кидається в ноги до мужика і просить вибачення у нього за те, що облаяв.