Що ж таке справжня вдячність і як ми можемо виразити її тим, кому ми найбільше завдячуємо — близьким людям? Адже, здається, ці люди завжди поруч, а їх допомога — це так буденно…
Саме цій проблемі — подяки за прості, непомітні благодіяння — автор присвячує свої міркування. Він говорить про це, розмірковуючи про власне життя, про те, яку колосальну допомогу в студентські роки надали йому найбільш близькі люди — мати і сестри. Автор згадує і про інших людей, які допомагали час від часу і до яких у молодості він не відчував належної подяки, не розуміючи, що їм теж було нелегко.
Автор — великий російський хірург Н. І. Пирогов — впевнений, що людина повинна усвідомлювати, що ніхто не зобов’язаний робити щось для нього, і треба навчитись бути вдячним за все, що зробили для тебе. Треба бути вдячним всім: і тим, хто допоміг один раз (він і був це робити не зобов’язаний), і тим, хто завжди поруч з тобою і жертвує заради тебе звично й буденно, — матері, батькові, близьким родичам.
Я, звичайно, згоден з автором тексту. Ми часто забуваємо, що наші близькі — це окремі люди, зі своїми проблемами і бажаннями. Може бути, мама дитини хоче в неділю подрімати перед телевізором, але вона встає раніше і веде малюка в зоопарк, тому що йому цього хочеться. Малюк навіть не помічає і не розуміє жертви своєї мами, але, коли виросте, він повинен усвідомити, що мати заради нього не раз поступилася власними інтересами і бажаннями. І ставитися при цьому до рідної людини так, як ніби він зобов’язаний бути на підхваті і допомагати та допомагати при кожному твоєму скруті, — це огидна невдячність.
Наприклад, в оповіданні К. Паустовського «Телеграма» йдеться про дівчину, яка, закрутившись з своїм — теж важливим, звичайно — справах, зовсім забула свою маму. Настя — гарна, добра дівчина, але вона не вміє бути вдячною матері за все, що зробила для неї. Мати здається їй якоюсь звичною і навіть злегка обридлої річчю. Чомусь Насті навіть в голову не приходить, що мама її стара і може померти, так і не почувши від чарівної дочки, як та її любить і як вона їй вдячна.
На жаль, не всі ми вміємо бути вдячними оточуючим нас людям за їхню допомогу. У цьому мені пригадується вірш у прозі І. С. Тургенєва «Бенкет у Верховного Істоти». Там йдеться про те, як на бенкеті у Верховного Істоти вперше в історії зустрілися дві чесноти: Благодійність і Подяку. Автор з гіркою іронією зауважує, що такого не бувало, скільки коштує світло.
Треба вчитися помічати все те добре, що роблять оточуючі тебе люди, і бути вдячним за це.
