У російській літературі існувало чимало письменників, які досліджували у своїх творах проблему формування особистості людини. Вона завжди представляла особливий інтерес для російських письменників. Одним з таких письменників, які присвятили проблемі особистості людини більшість своїх творінь, був Антон Павлович Чехов. Цей непересічна людина завжди хотів бачити людей простими, щирими, добрими; все життя. Чехов вважав своїми ворогами вульгарність, лицемірство, користь. У людях він завжди засуджував бездуховність, дріб’язковість.
Сучасники Антона Павловича відзначали в ньому внутрішню свободу як найбільш яскравий ознака його характеру. Горький говорив, що Чехов – єдиний з дійсно вільних людей, яких він коли-небудь знав. Будучи ворогом грубості, бездуховності, Чехів пройшов шлях самовдосконалення і самовиховання, викорінюючи в собі недоліки. Творчість Антона Павловича – заклик до духовного звільненню та розкріпаченню людини. У своїх творах Чехов продовжив традиційну для класичної російської літератури тему “маленької людини”.
Але якщо письменники, попередники Чехова, зображували своїх героїв – “маленьких людей” – з деяким співчуттям, співчуттям, то в більшості оповідань Антона Павловича нічого подібного не було. У 80-ті роки, коли казенні відносини між людьми просочили всі верстви суспільства, “маленька людина” перетворився на дрібного людини, втратив властиві йому гуманні якості. В оповіданнях 80-х років, таких, як “Товстий і тонкий”, “Смерть чиновника” і багатьох інших, відчувається засудження, деяка неприязнь автора до героїв. Чехов викриває чиношанування “тонкого”, плазуна перед “товстим”. В оповіданні “Смерть чиновника” дрібний чиновник Іван Дмитрич Черв’яків, перебуваючи в театрі, випадково чхнув і оббризкав лисину сидів попереду генерала Бризжалова. Нещасний Іван Дмитрич важко переживає цю подію, кілька разів намагається вибачитися перед генералом, але той навіть не звертає на нього ніякої уваги…. І врешті-решт після того, як оскаженілий набридливим чиновником Бризжалов гаркнув на нього, Черв’яків, ледве доползший до будинку, раптово помирає.
Але цей герой не викликає ніякого співчуття ні автора, ні у читача. Письменник, зображуючи смертельний переляк Червякова, зазначає, що “в животі” у чиновника “щось обірвалося”: саме в животі, підкреслює автор, а не в душі, як у нормальної людини. Чехов показує, що вмирає як не людина, а якесь бездушне, безлика істота. Але автор засуджує в оповіданні не тільки самого безхарактерного героя, не має почуття власної гідності, але й суспільство, в якому існує цей герой. Адже саме під впливом навколишнього середовища людина, навіть має якісь позитивні задатки особистості, може втратити свої душевні якості і опуститися до рівня такого дрібного істоти, як Черв’яків. Чехов показує це в багатьох своїх творах.
Цю проблему письменник розглядає і в оповіданні “Іонич”. В ньому досить глибоко розкривається тема особистості на прикладі головного героя – Дмитра Ионыча Старцева. У цьому оповіданні чудово показано, як поступово молодий лікар Старців, людина з хорошими задатками, перетворився на “Ионыча”, того сухого егоїста і людини наживи, яким ми його бачимо в кінці розповіді. Ми зустрічаємо доктора Старцева повним життєвих сил і енергії, здатним діяти і відчувати. Це інтелігентна, розумна людина, що прагне приносити користь суспільству.
Він лікує людей, роблячи це цілком безкорисливо. Через чотири роки ми зустрічаємо героя вже кілька пополневшим і ожиревшим. Він уже неохоче ходив пішки, вже поспіхом, підкреслює автор, приймав хворих у себе в Дялиже. Ще через кілька років він стає пухким, червоним; у нього в місті величезна практика.