Проблема людської гідності актуальна в усі часи й в усі епохи. В середині XIX століття, коли провінція переживала кризу, а застарілі порядки купецтва так чи інакше зачіпали гідність простого народу, це питання стояло особливо гостро.
Саме про людську гідність, про боротьбу між старими соціально-побутовими принципами і новими, прогресивними поглядами вільної молоді розповідає А. Н. Островський у п’єсі “Гроза”.
Проблема гідності розглядається у творі з різних сторін. З одного боку стоїть негідне, брехливе, лицемірне й двуличное купецьке товариство. Представники старих укладів дозволяють собі ображати і принижувати тих, хто від них залежить, підлеглі для них – раби, а не люди. За межами своїх будинків вони надягають люб’язні маски. Незважаючи на те, що ці люди вважають себе вищим суспільством, така поведінка важко назвати людяним і… гідним.
З іншого боку стоять постійно унижаемые представники молодого покоління. Деякі з них змирилися з таким життям, втратили почуття власної гідності, стали схожими на рабів. Але все увагу до себе приковує Катерина – смілива, моральна, вільна. Вона не хоче миритися з таким суспільством і не знаходить в ньому своє місце. У неї, на відміну від інших, є власна думка. Але, на жаль, у суспільстві, у якому не мають уявлення про людську гідність, дуже важко залишитися справжньою людиною.
Я підтримую Катерину і вважаю, що потрібно боротися за свою гідність, за право на своє особисте життя і на думку, навіть якщо його не розділяють сотні людей. Звичайно, залишитися собою в такому гнилому суспільстві без підтримки дуже важко, саме тому історія й закінчилася трагедією.