Про що розповідь «Живе полум’я»

Євген Іванович Носов належить до покоління тих російських письменників двадцятого століття, які пережили війну, перенесли всі тяготи воєнного часу, тому тема подвигу, миттєво прожитого життя для нього особливо актуальна. В оповіданні письменника «Живе полум’я» розповідається про надто швидке цвітінні маків і тих асоціаціях, які виникли у головної героїні твору, тітки Олі, яка спостерігає яскраву, але нетривале життя цих квітів.

Е. В. Носов назвав свою розповідь «Живе полум’я». Саме через назву твору письменник передав своє ставлення до зображуваного і звернув увагу читача на ключовий епізод оповідання.

Описуючи цвітіння маків, автор використовує різні художні засоби: колірні епітети («запалені смолоскипи з живими, весело полыхающими на вітрі язиками полум’я», «напівпрозорі червоні пелюстки»), незвичайні метафори («то спалахували трепетно-яскравим вогнем, то наливалися густим багрянцем», «варто тільки доторкнутися — відразу обпалять»), ємні порівняння («Маки зліпили своєю пустотливий, гострий яскравістю, і поряд з ними померкли, потьмяніли всі ці паризькі красуні, левові зеви та інша квіткова аристократія»). Життя квітки швидкоплинне: «Два дні буйно полум’яніли маки. А на кінець другої доби раптом обсипалися і згасли».

Така коротка, але повна сили життя маку асоціюється у тітки Олі з долею власного сина Олексія, який «загинув, спикировав на своєму крихітному «ястребке» на спину важкого фашистського бомбардувальника».

В основі назви оповідання незвичайна метафора, що характеризує не тільки колір маку, червоний, як вогонь, але і дуже швидку, як полум’я, життя квітки. Письменник як би пропонує читачеві замислитися над моральною сутністю життя, прожити яскраво, не лякатися труднощів, долати обставини. Автор змушує прагнути не до безликому існування, а до життя, сповнене глибокого сенсу.

Таким чином, в назві закладено основний зміст розповіді Е. І. Носова, його філософська глибина.

Поруч із будиночком тітки Олі клумба. Багато тут квітів: «маттиол — скромних нічних квіток, які приваблюють до себе не яскравістю, а ніжно-гіркуватим ароматом, схожим на запах ванілі», «жовто-фіолетових братків», «і багато інших знайомих і незнайомих квітів». А посередині клумби герой-оповідач без дозволу господині посіяв маки. Не хотіла тітка Оля їх сіяти: «овоч», «на грядках разом з цибулею і огірками сіють», «кольором він всього два дні буває», «пихкав і відразу згорів», потім «стирчить ця сама колотушка і тільки псує вигляд». Автор нагадав господині старовинну пісню: «А лоб у неї, точно мармур, білий. // А щоки горять, наче маків цвіт». Не дарма в давнину пісню склали, є щось заворожливе в цьому «маковому кольорі». Щоб не ображати постояльця, три квітки тітка Оля все-таки залишила. Маки дали бутони й розквітли: «Здалеку маки походили на запалені смолоскипи з живими, весело полыхающими на вітрі язиками полум’я. Тихий вітер ледве погойдував, сонце пронизувало світлом напівпрозорі червоні пелюстки, чому маки то спалахували трепетно-яскравим вогнем, то наливалися густим багрянцем. Здавалося, що варто тільки доторкнутися — відразу обпалять!». Дійсно, всього два дні «буйно полум’яніли маки», тільки без них «на пишних клумбах… стало порожньо».

— От і все, — сказав я голосно, з почуттям ще не остиглого захоплення.

— Так, згорів… — зітхнула, немов по живій істоті, тітка Оля. — А я якось раніше без уваги до маку-то цьому. Коротка у нього життя. Зате без оглядки, в повну силу прожите. І у людей так буває…

Виявляється, син тітки Олі загинув на фронті, спикировав на маленькому літаку на спину важкого фашистського бомбардувальника…

Тітка Оля змінила свою думку про маках, і тепер на клумбі «палахкотів великий килим маків. Одні обсипалися, гублячи на землю пелюстки, точно іскри, інші тільки розкривали свої вогненні язики. А знизу, з вологою, повної життєвої сили землі, підіймалися все нові й нові туго згорнуті бутони, щоб не дати згаснути живого вогню». Маків колір став для матері загиблого сина вічним вогнем пам’яті про яскравою, але недовгою його життя, живим вогнем.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: