Тема Матері проходить червоною ниткою через багато творів А. М. Гіркого. Так, в оповіданні «Народження людини» прославлена могутня правда про селянці-матері, прославлене велике почуття материнства. По-різному постає перед нами образ Матері у трьох новелах («Казки про Італію»), але всі вони пройняті почуттям глибокої преклоніння і безкорисливої любові до жінки.
У романі «Мати» Горький розповідає історію простої жінки Пелагеї Нилівни і показує її поступове духовне оновлення. На початку роману Нилівна постає перед нами як покірна і забита жінка, раніше часу постаріла. Безпросвітна, безрадісна життя перетворила її в людини, всього боїться, перед усім тремтить: «Як мені не боятися! Все життя в страху жила, — вся душа обросла страхом!» Покірність долі підкреслена і в її зовнішньому вигляді: «Широке, овальне обличчя, пооране зморшками, і одутле, висвітлювалося темними очима, тривожно-сумними, як у більшості жінок в слобідці. «Вона часто плакала, відчуваючи своє безсилля змінити що-небудь у житті. Але поступово, непомітно для неї самої, в ній назріває невдоволення життям. Допомогти усвідомити їй це невиразне невдоволення допоміг її син Павло і його друзі-однодумці. Будучи присутнім на заняттях робочого гуртка, придивляючись до людей, навколишнім Павла, вона починає розуміти, що вони шукають правду і борються за неї. «Вона вже багато розуміла з того, що вони говорили про життя, відчувала, що вони відкрили вірний джерело нещастя всіх людей, і звикла погоджуватися з ними. «Нилівна вловила щось зовсім нове у поведінці друзів Павла: «… ви знаєте шляхи до серця людського. Все в людині перед вами відкривається без боязкості і побоювань». Довірче спілкування стає джерелом небувалого, духовного союзу матері і сина. У спілкуванні з друзями Павла Нилівна прояснила свої давні, напівзабуті мрії про добро і правді, а обстоюючи їх, внесла особливу, неповторну лепту у спільну справу. Про новий, більш серйозному розумінні революціонерів каже вона Знахідку: «… І всі інші люди за народ страждають, у в’язниці йдуть і в Сибір, вмирають… молоді Дівчата ходять вночі одні, по багнюці, по снігу, в дощик, — йдуть сім верст з міста до нас. Хто їх жене, хто штовхає? Люблять вони! Ось вони — чисто люблять! Вірують! Вірують, Андрюша! …» В її свідомості революціонери ототожнюються з іншими священними для матері поняттями — дітьми; «Хіба може мати не шкодувати? Не може. Всіх шкода мені! всі ви — рідні, все — гідні! І хто пошкодує вас, крім мене?…» Ця особливість Нилівни сприймати світ очима дітей, відчувати серцем правоту їх справи набуває грандіозний сенс, тому що сама революція розкривається письменником як рух до моральному очищенню світу. Нилівна бере участь у революційній роботі: проносить на фабрику листівки, переправл
Яет в села політичну літературу. Так Нилівна стає другом і помічником свого сина. «Коли людина, — каже їй Павло, — може назвати матір свою і по духу рідний, — це рідкісне щастя. «В душі Нилівни відбувається болісна боротьба, але страх за сина, за його долю поступово залишають її. Після першотравневої демонстрації Нилівна сміливо звертається до натовпу із закликом підтримати сина: «Йдуть в світі діти наші до радості… Не відходьте від них, не цурайтесь, не залишайте своїх дітей на самотньому шляху. Пожалійте себе… повірте синівським сердець — вони правду народили, заради її гинуть. Повірте їм!» Гаряча віра в правоту справи сина, прагнення всіх переконати в правильності обраного ним шляху дозволяють Ниловне піднятися до висоти подвигу самозречення. Розкидаючи на вокзалі листівки з видрукуваної промовою сина, вона приймає побої жандармів. Але в «опіках болю» «очі її не згасали і бачили багато інших очей — вони горіли знайомим їй сміливим, гострим вогнем, — рідним її серця вогнем». Від вогняних почуттів матері виходить настільки ж вогняна віра в досягнення її синів: «Душу воскреслу — не вб’ють», «Не заллють кров’ю розуму!», «Морями крові не угасят правди!» Так Гіркий пов’язав такі соціальні поняття, як «революція», «боротьба» з іншими, етичними: «любов», «віра», «душа». Саме в їх єднанні бачив письменник сенс нової життєвої програми.
Цікаво простежити за тими змінами, які відбуваються в Ниловне протягом роману. Зникає відчуття затурканості, покірності, байдужості до всього, пробуджується інтерес до життя. Все, що було в ній забито, приглушене важкими переживаннями, воскресло, сколихнулося. Адже «душу воскреслу не вб’ють!» Новими очима глянула Нилівна на навколишній її світ. Вона відчула, як прекрасна природа, яке багатство різних людських переживань таїть у собі музика. Народження естетичного почуття помітно збагачує уявлення Нилівни про світ. Вона відчуває гострий інтерес до «величезного, чудового, таємничого», шкодує тих, кому чужі подібні відкриття: «Люди метушаться — нічого не знають, нічим не можуть милуватися, ні часу у них на це, ні полювання. Скільки могли б взяти радості, якщо б знали, як земля багата, як багато на ній дивного живе!» Тому так самозабутньо розглядає Нилівна ілюстрації до наукових праць із зоології і ботаніки, слухає, як мудру легенду, розповіді про історію людства. Так відбувається духовне народження героїні, її прилучення до світу Прекрасного.
У переживаннях і роздумах героїв роману «Мати» є багато співзвучного нашим сучасникам. Хіба не близькі нам схвильовані думки Нилівни: про людську байдужість до земної краси, про відповідальність за майбутнє дітей наступних поколінь, про потреби людей розуміти один одного? Ідея перетворення світу, втілена письменником на сторінках роману «Мати», залишається актуальною і в наші дні.