Поява Луки в нічліжці

П’єса Горького «На дні» глибоко философична і надзвичайно цікава. Перед очима читача протягом усього твору проходить галерея живих образів. Кожен персонаж п’єси наділений своєю позицією, своїм уявленням про світ. Особливо цікавий той факт, що дія розгортається в нічліжці, на самому «дні» життя.

Багато герої п’єси М. Горького «На дні» — Актор, Попіл, Настя, Наталка, Кліщ — прагнуть вирватися на волю з «дна» життя. Але вони відчувають власне безсилля перед запорами цієї «тюрми». У них виникає відчуття безвиході своєї долі і тяга до мрії, ілюзії, дає хоч якусь надію на майбутнє. У Барона — це минуле багатство, про яке він думає і мріє повернути. У Актора — його високе служіння мистецтву, у Наташі — очікування якогось незвичайного події, яка переверне все її життя, у Насті — вигаданий нею роман із студентом.

Таким чином, персонажі п’єси підготовлені до появи такого, як Лука з його «євангелієм міражів». І він з’являється і підтримує всі ілюзії або сіє нові.

Цей персонаж з’являється в першому акті п’єси. Показова перша його фраза: «Доброго здоров’я, народ чесної!». Перший раз на сторінках цього твору з’являються хороші, не лайливі слова, сказані без глузування. Таке звернення настільки незвично для мешканців нічліжки, що Луку відразу ж називають «цікавим»: «Якогось цікавого старичишку призвели ви, Наташа…». На перший погляд він дійсно здається простим і милим людиною, але дещо пізніше читач переконується у протилежному.

До появи мандрівника Луки в нічліжці йде спір про совість. Слюсар Кліщ ставить себе осібно перед своїми одноплемінниками», заявляє, що його оточує суцільна «дрантя, золота рота…» Він говорить про те, що «з малих років працює» і мріє вирватися з тієї ситуації, в якій він опинився. Кліщ не приймає способу життя ночлежников: «живуть без честі, без совісті». На що Васька Попіл, злодій з дитинства, заявляє Кліща: «А куди вони — честь, совість? На ноги, замість чобіт, не одягнеш ні честі, ні совісті… Честь-совість потрібна тим, у кого влада та сила є…»
І на насправді, ці люди поставлені в такі соціальні умови, коли поняття «честь» і «совість» неймовірно трансформуються. Тут, на дні, «кожна людина хоче, щоб сусід його совість мав, та нікому, бачиш, не вигідно мати її…»

І саме в розпал цього спору і з’являється Лука, вимовляючи фразу: «Доброго здоров’я, народ чесної!» Тут вже починається інша розмова. На репліку мандрівника Бубнов відповідає: «Був чесною, так позаминулої весни…»
З самої появи Луки автор починає розкривати нам життєву позицію людини. Дуже важливий його відповідь Бубнову: «Мені все одно! Я і шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха — не погана: все — чорненькі, все — стрибають…» Яке яскраве порівняння! Воно миттєво розкриває ставлення Луки до людей. Вони всі однакові, нікчемні, гідні лише жалю. Вони стрибають, імітуючи якусь діяльність, а насправді ж все це суєта, метушливі їх руху, суетлива їх життя.

При розмові з Наталкою ми розуміємо, що Лука не прив’язаний до якогось місця, у нього немає будинку: «Старому — де тепло, там і батьківщина…». Він блукач, у якого немає навіть батьківщини. Про це говорить і та пісенька, яку Цибулі наспівує, сидячи на кухні: «Середь ночі… шлях-дорогу не бачити…» Варто зауважити, що у Горького в цьому творі немає жодної зайвої фрази, кожна з них вагома, що несе в собі великий зміст.

Лука з перших же хвилин своєї появи на сцені вносить у постановку зовсім іншу філософію. Пам’ятний момент, коли мандрівник співає пісню, а його просять замовкнути, кажучи, що він погано співає. Його відповідна репліка змушує замислитися читачів: «ти Бач! А я думав — добре співаю. От завжди так виходить: людина думає про себе — добре я роблю! Хвать — а люди незадоволені…» І насправді, простими фразами безграмотного старого Гіркий висловлює дуже цікаві думки, які приходили в голову кожній людині, але він не міг їх так чітко і ясно сформулювати.

Показовим у цій частині твору момент, коли Васька Попіл страждає від нудьги. Яке ж розвага придумує собі молодий чоловік? Він каже Барону: «Ну, полай! Мені цікаво буде… Ти барин… було у тебе час, коли ти нашого брата за чоловіка не вважав… і все таке…» Цим моментом дуже яскраво показаний рівень моральної деградації героїв. Причому не можна назвати Попелу негативним героєм. Він здатний любити, бажає піклується про дорогу людину… Але краща розвага для нього — принизити іншу людину. В цьому випадку дуже мудрою здається репліка Барона: «Яке тобі від цього може бути задоволення, якщо я сам знаю, що став чи не гірший за тебе? Ти б мене тоді змушував ходити на четвереньках, коли я був не рівня тобі…»

Позиція ж Бубнова на це питання розкривається однією реплікою: «Що було — було, а залишилися одні дрібниці… Тут панів нема… все слиняло, один голий чоловік залишився…» Дійсно, на самому дні життя вже немає і не може бути подібних відмінностей між людьми — перед лицем голоду і злиднів всі рівні. І всі колишні регалії вже не мають абсолютно ніякого значення, лише муляють очі і душу, як віспа, «і одужає людина, а знаки-то залишаються…». Яка ж позиція Луки? «А все — люди! Як не прикидайся, як ні вихляйся, а народився людиною, людиною і помреш… І все, дивлюся я, розумніші люди стають все цікавіше… і хоч живуть — все гірше, а хочуть — все краще… вперті!»

Лука є дуже важливим персонажем у п’єсі. Він з’являється і порушує звичний ритм життя і думки ночлежников. Кожному говорить ті слова, які не можуть залишити байдужим, для всіх в нього знайдеться втішна фраза. Лука вміє помічати головне в людині. Молодому Альошки, так само бездумно прожигающему своє життя в постійних п’янках, старий каже добродушно: «Ех, хлопче, ти заплутався…». Він пристыжает мешканців нічліжки за їх ставлення до вмираючої Анні: «… а хіба можна людину так кидати? Він — який не є, а завжди своєї ціни варто…»

Вже на початку п’єси Гіркий позначає принцип відносини Луки до людини — принцип співчуття. Практичним виразом її стає втїшає обман, утешающая ілюзія, в ім’я якої можна пожертвувати страшної, гнітючої людини правдою життя.
На порозі одного нічліжного будинку Лука з’являється зі словами участі та співчуття. З перших його слів і починається суперечка про людину і ставлення до людини. Для Луки люди слабкі й нікчемні перед обставинами життя, які, по його думці, змінити не можна.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: