Повітове чиновництво в комедії Гоголя “Ревізор”

Комедія Н. В. Гоголя “Ревізор” належить до найдосконалішим творінням світової драматургії. Сюжет “Ревізора” був подарований Гоголю Олександром Сергійовичем Пушкіним. Великий сатирик давно мріяв написати комедію про Росію і висміяти в ній недоліки бюрократичної системи. Сюжет Пушкіна про уявне ревізорі дуже сподобався Гоголю. Він так захопився роботою, що написав своєму другові Погудину: “Я збожеволів на комедії”.
По-різному зустріли п’єсу сучасники. “Дурний фарс, брудний анекдот”, – кричали одні. “Комедія посягає на уряд”, – обурювалися інші. І зараз, в третьому тисячолітті, читаючи п’єсу, я не перестаю дивуватися тому, як вміло “Ревізорі” автор викриває такі вади російської дійсності, як чиношанування, корупцію, сваволю влади, невігластво і багато іншого.
У комедії представлена велика група службових злодіїв і хабарників різного рангу, які досить безтурботно живуть в місті N. Це і суддя Ляпкін-Тяпкін, і повітовий лікар Гібнер, і приватний пристав Уховертов, і багато інших. А ватажком всій цій “зграї” чиновників є Антон Антонович Сквознік-Дмухановскій, городничий. Ось яким нам представляє його Н. В. Гоголь: “Городничий, вже постарілий на службі і дуже недурний по-своєму людина. Хоч і хабарник, проте поводиться дуже солідно… Риси обличчя його грубі і жорсткі, як у всякого, – розпочав службу з нижчих чинів”.
Ми бачимо, що перед нами бувалий чоловік зі своїм життєвим досвідом і залізною хваткою. Він пишається тим, що раніше “шахраїв над шахраями обманював, пройдисвітів і шахраїв таких, що весь світ готові обікрасти”. Одним з найбільш помітних його справ є привласнення грошей, які були відпущені йому на будівництво церкви при богоугодному закладі. Хоча і боїться городничий своїх “грішків”, але заспокоює себе тим, що…. безгрішних людей не буває. Він переконаний у своїй правоті.
Оскільки городничий грішний, то і оточення його не обтяжує себе зразковою поведінкою. Першим, до кого звертається городничий, був Артемій Пилипович Суниця, піклувальник богоугодних закладів. В лікарні, якою керував наш герой, було дуже брудно; годували пацієнтів погано, ліків і зовсім не давали. Суниця вважає: “Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”.
А що можна сказати про суддю Ляпкине-Тяпкине? “Людина, що прочитала п’ять або шість книг і тому вольнодумен”. До роботи ставиться абияк. Більше зайнятий полюванням, ніж судочинством, тому і хабарі бере хортенятами. Про те, як він працює, нам говорить його прізвище.
Наступний – поштмейстер Шпекін. Вже перша фраза про приїзд ревізора: “А що думати? Війна з турками буде”, – свідчить про його дурості. Служба для нього – “приємне проведення часу”. Він, приміром, роздруковує чужі листи і читає їх, а найцікавіші залишає у себе. Ні він сам, ні городничий не бачать в цьому службового злочину. А городничий навіть заохочує це, оскільки зацікавлений в отриманні певної інформації.
При описі своїх героїв Н. В. Гоголь використовує ряд: художніх прийомів. Так, наприклад, неспроможність доктора Гибнера як лікаря письменник показує за допомогою гіперболи. Гібнер абсолютно не в змозі спілкуватися з хворими з причини повного незнання російської мови. Другий художній прийом – це використання “говорять” прізвищ: приватний пристав Уховертов, повітовий лікар Гібнер.
Заключною реплікою городничого прямо в зал: “Чого смієтеся? Над собою смієтеся” – автор показав нам, що дія п’єси виходить далеко за межі театру.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: