Два брати, дві долі, два характеру. Такі схожі і такі різні життя.
У творі «Тарас Бульба» у Остапа та Андрія однакову дитинство. Вони брати. Хлопчики грали в одні і ті ж ігри. У них за будинком був луг — полігон для дитячих забав. Так як батька часто не було вдома, хлопчиків виховувала мати. Молодший Андрій — був мамина радість, на відміну від Остапа, який прагнув у всьому бути схожим на свого батька, на Тараса.
Хлопчики отримували одне і те ж освіта. Навчений в боях, Тарас Бульба розумів, що сини повинні вчитися. Тому він відправив їх у Бурсу. Там хлопці проявили себе по різному. Андрій вчився легко, без напруги. У разі, якщо Андрій завинив і за цим повинно було послідувати покарання, то він всіляко викручувався, викручувався, лише б уникнути цього. Остап ж незлюбив навчання. Він тікав. Чотири рази закопував свій буквар. При покаранні він сам лягав на підлогу і терпів удари, не просячи пощади. Остап ніколи не виказував своїх товаришів, за це всі його одностайно любили. Після наказу батька, Остап став старанно вчитися і домігся свого, ставши на ряду з кращими.
Після випуску з семінарії, не пробувши вдома і декількох днів, Остап і Андрій з батьком відправляються в Запорізьку Січ. Запорізька Січ — це місце де виробляється ініціатива, почуття відповідальності, відвага і інші якості, необхідні справжньому козаку. І на Січі Остап і Андрій були абсолютно різними. Козаки прийняли їх як рівних. Остап у битві був спокійний, розважливий, холоднокровний, передбачливий, вмів розрахувати яка загрожувала йому небезпеки. Андрій же з головою кидається в бійку, забуваючи про все. Якусь упоительную млість бачив він у битві. Андрій насолоджувався битвою, без страху нісся в саме пекло. Тарас Бульба, як ніколи пишався своїми синами. Про Остапа він казав, що з нього вийде «Добре. Добре полковник», а з Андрія: «Теж добре, не Остап, але добре вояка».
Тарас, дізнавшись про підступи «невірних», вирішує піти на них війною. Чинить опір місто Дубно виявляється обложеним. Це поворотний момент в долі братів. Під час облоги обидва брата нудьгували. Андрій думав про матір, Остап про війну.
Андрій не мав твердих моральних устоїв. Він перейшов на бік ворога. Любов до полячки затьмарила все. Він відрікся від Вітчизни, від батьків, від товаришів. Так як він був більш чутливий, його тягнуло до краси, він був більш м’який, ніж його товариші.
Для Остапа товариші, друзі, батько — найдорожче. Він відданий їм. Остап рішучий, стриманий, він безстрашно б’ється, як лев. Не дарма Остапа вибрали курінним отаманом. Він — гордість батька, а Андрій — ганьба. У сцені полону, Остап тримається стійко, мужньо. Він відбивається до останнього, але ворогів дуже багато, а сили вже закінчується. Його полонили.
Обидва брати загинули страшною смертю. Андрія вбив його батько, за зраду і зрадництво. Остапа стратили. Він загинув, як герой, який виніс всі муки і випробування. Виніс всі тяготи кари. Йому допомогли — любов до товаришів і батьківщині. Під час страти Остапа Тарас дивився потупивши очі, але коли синові знадобилася підтримка, він крикнув. «Чую!». Це «Чую!» — безмежна любов і ніжність до сина, гордість, ненависть до ворогів, загроза помститися. Тарас Бульба прийняв смерть своїх найдорожчих, улюблених синів. Смерть справжнього козака і зрадника — сина.
Не дивлячись на однакове виховання, братися прожили абсолютно різні життя, у них були різний пріоритети і різні цінності.