Я вважаю, що вислів Андрія Вознесенського про Пастернака треба розуміти як присутність у нашому житті поетичного світу, поринаючи в який читач ніби відчуває всю світобудову. У Пастернака особливий поетичний лад, ритміка вірша, які дозволяють поетові одночасно в деталях відображати крапельки дощу, шум ялинового бору і цілу епоху, з революціями і війнами. Відомо, що особистістю поета цікавився В. Сталін. Звичайно, цікавився з певною метою. У цей відповідальний для поета момент за нього заступився Ілля Еренбург. Він не побоявся сказати вождю народів, що Пастернак – великий поет. Особисто мені в поезії Пастернака подобається якась дитяча щирість і відкритість перед світом. Всі деталі життя і навколишнього світу поет бачить як би в перший раз. Подив і захоплення відчуваються у нього майже в кожному вірші. Всі його поетичні асоціації незвичайні і навіть фантастичні. Але, з іншого боку, поезія Пастернака дихає дитячої тягою до традицій. Відомо, що діти люблять все, що пов’язано з традиціями їх сім’ї, з захопленням очікують сімейних свят. В “Охоронній грамоті” Пастернак писав: “Всім нам є традиція, всім обіцяла своє обличчя, по-різному свою обіцянку стримала. Всі ми стали людьми в тій мірі, в якій людей любили і мали випадок любити”. Любов до людей це теж я вважаю йде від дитячості” поета. Вона постійно наростає в його творчості. В якості прикладу можна навести три строфи з вірша яке дало назву його збірки віршів На ранніх потягах”:
Крізь минулого перипетії
І роки воєн і злиднів
Я мовчки дізнавався Росії
Неповторні риси.
Перемагаючи обожанье,
Я спостерігав, обожнюючи.
Тут були баби, слобожани,
Учні, слюсаря.
У них не було слідів холопства,
Які кладе нужда,
І новини і незручності
Вони несли як господа.
Таке ставлення до світу можна кинути в обличчя тим людям, які не люблять Росії і звинувачують російський народ в холопстве. Мені подобається в поезії Пастернака якась дуже людяна сором’язливість, стриманість. Наприклад, він пише:
Мені по душі норовистий норов
Артиста в силі: він відвик
Від фраз і ховається від поглядів,
І соромиться власних книг.
Пастернаку належить і відома поетичний рядок: “Бути знаменитим некрасиво”. Чому поет сором’язливий? Чому “бути знаменитим негарно”? Я думаю, не тільки тому, що це чисто моральні моменти, але суть ще й у прагненні поета поєднати своє особисте з величезним світом людей та їх традицій, поєднати наївність дитини з мудрістю літньої людини. Хоча у творчості Пастернака багато віршів про мистецтво, я полюбив його поезію – навіть у таких віршах – за відображення життя. Наприклад, у його знаменитому вірші, де ліричний герой “вийшов на підмостки”, розмова начебто ведеться про мистецтві, і в той же час:
Але продуманий розпорядок дій,
І невідворотний кінець шляху.
Я один, все тоне в фарисействі,
Життя прожити – не поле перейти.
Кінцівка вражає глибоким розумінням життя і долі людини. Недарма цей вірш так любив читати зі сцени Володимир Висоцький, творчість якого – саме життя. Розуміння поетом трагедії життя породжує в душах читачів відчуття неблагополуччя світу, позбавляє їх байдужого ставлення до навколишньої дійсності. Поетичний світ Бориса Пастернака доріг нам ще й тим, що він допомагає нам залишатися добрими і чесними людьми всупереч всім хитрощів зла.