Подорож в минуле твір

Час – незмінний атрибут будь-якого літературного твору. Федір Абрамов – відомий письменник і критик, на сторінках творчості якого ми також стикаємося з цим образом. Найбільш яскраво він представлений у повісті “Поїздка в минуле” . Розглянемо його більш докладно.

Отже, почнемо з того, про що цей твір і хто його головний герой. Повість Абрамова розповідає про конюхе Никифора Кабылине. У селі ця людина більше відомий під ім’ям Микши. З характеристики цього героя ми відразу дізнаємося і ще один факт – він дуже любить випити.

Що стосується часу, то Федір Абрамов показує його з різних сторін. Це, в першу чергу, історичний пласт.

Автор згадує радянські віхи – колективізацію, розкуркулення. Кабылин супроводжує Кудасова і проїжджає повз каплички, з якої розкуркулених щодня виносили, та не по одному. Знаходить відображення на сторінках повісті і червоний терор. Дядько Никифора, Мефодій Кабылин, багато безвинних людей погубив. Вже пройшло стільки років, а його все згадують недобрим словом.

У словах головного героя Микши ми чуємо згадка й про ідеології, коли люди сліпо вірили всьому, що скаже партія і заради неї йшли проти самих близьких і рідних людей.

Крім історичного контексту є у творі Абрамова і інший образ часу – минуле, недарма це слово стоїть і в самому заголовку. Де ж ми з ним зустрічаємося? Микша на прохання Кудасова здійснює подорож у минуле, через цілих 35 років. У пам’яті відразу проносяться образи з дитинства: як знімали хрест з каплиці, і… він, хлопчисько, тягнув за мотузку, місце, де загинув дядько Олександр.

Тут, у Курзии, залишилася ціла життя. Герой згадує дядьків-революціонерів, яких він любив до обожнювання і завжди брав з них приклад. Він пишався тим, що їм присвячено ціле місце в обласному музеї.

Але пам’ять про дядьків, Олександра і Мефодія Кабылиных, зовсім інша, ніж про його батька. Микша навіть і уявити не міг, з якою гіркою правдою йому доведеться зіткнутися. Виявляється, Олександр був убитий за зґвалтування п’ятнадцятирічної дівчини, а Мефодій лиходій, якого ніхто не поважав. А ось батько, якого Микша зрадив, благородний і сміливий. І люди про нього згадують з теплотою. Федосіївна розповідає Никифору, що її чоловік зобов’язаний його батькові життям. Тихий і скромний чоловік, Іван Варзумов раптом знаходить геройські риси. І в очах кого? Свого власного сина.

Але що ж Микша? Як тобі тепер жити з цією правдою? Може бути, заховати її далеко-далеко, в самі схованки про рідної хати, де дружина Окся і дітлахи… Немає! Зробити так вже не вийде. Адже пам’ять просто так не стерти. Про це так добре і правильно каже сільський вчитель, до якого в останню чергу постукав Микша, щоб дізнатися хоч щось про свого батька.

Павич Федорович навіть не пустив Кобиліна на поріг, коли дізнався, хто він такий. Вчитель не міг пробачити, що Никифор відмовився від батька. А на зауваження Микши про те, що не потрібно згадувати старе, резонно зауважив: “не все, що старе, забувається”.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: