Бєлінський точно визначив призначення поезії: “…розвивати в людях почуття витонченого і почуття гуманності, розуміючи під цим словом нескінченне повагу до гідності людини як людини”. І сьогодні в цьому її святе призначення. А. С. Пушкіна по праву називають дивом російської літератури. Його поезія – невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живою водою” всіх, хто доторкається до нього.
Весь світ цінує поета за те, що він сам цінував у собі:
І довго буду тим люб’язний я народу,
Що почуття добрі я лірою будив…
І до Пушкіна поезія служила народу, але в нього ця потреба російської літератури придбала небачену силу.
Перше, що приваблює нас при читанні творів поета, – вражаюча сила почуттів, блиск розуму. Але його вірші треба читати уважно, вдумуючись у кожне слово, тому що слово це важливо для розуміння цілого, тому що, як говорив М. В. Гоголь, в кожному слові Пушкіна “безодня простору”. Які ж “почуття добрі” пробуджує пушкінська ліра? На зорі своєї поетичної діяльності, ще в ліцейних віршах, поет замислюється над роллю і долею поезії і поета в сучасному йому суспільстві. Чудово розуміючи незавидну долю поета, молодий Пушкін обрав для себе шлях літературної творчості:
Мій жереб упав: я ліру обираю!
Він обирає “скромну, благородну ліру”, яка служитиме тільки свободу, а його “непідкупний голос” стане “луною російського народу”. В поезіях “Пророк”, “Поет”, “Поетові”, “Ехо” А. С. Пушкін розвиває свій погляд на завдання поета. Поет, на його думку, повинен знаходити в собі почуття, щоб виховувати читача, вести його за собою, використовуючи свій високий дар. “Дієсловом пали серця людей” – ось його девіз. В “Пророка” – вся філософія Пушкіна. Десятки віршів А. С. Пушкіна присвячені темі патріотизму. Поет рано відчув живий подих історії батьківщини і глибоко замислювався над долями країни. Його музою стала свобода. Він бачив, що його народ стогне в кайданах вікового рабства і пристрасно чекає свого звільнення. Пушкін, друг і натхненник декабристів, ще в юності в оді “Вільність” з гарячою переконаністю заявив:
Хочу оспівати свободу світу,
На троні вразити порок.
Молоді люди знали вірші поета, дихають свободою, і захоплювалися ними. Декабрист М. Н. Паскевич, наприклад, писав, що перші ліберальні думки він “запозичив від читання вільних віршів пана Пушкіна”. До кінця днів своїх Олександр Сергійович Пушкін був непримиренним ворогом самодержавства, захисником народної свободи. Недарма у вірші, підвідному підсумок усього його творчого життя, поет ставить собі в особливу заслугу те, “що в мій жорстокий вік прославив я свободу… і милість до занепалим закликав”.
Неможливо без хвилювання читати дивовижні вірші А. С. Пушкіна про природу. Це справжні живописні картини. Так і бачиш, як “опускає бор осінній свій наряд”, як “лягає на поля туман”, як тягнеться “гусей крикливих караван”, і місяць “як жовте пляма”, і безліч інших прекрасних картин, наче намальованих чудовим художником. Як глибока любов поета до всього рідного, національного, близькій і дорогій серцю російської людини! Ці вірші чудовим чином виховують любов до батьківщини. Прекрасним джерелом для пробудження самих добрих почуттів є вірші про дружбу і кохання.
Скільки задушевних віршів написав поет, щоб прославити міцну, незмінну дружбу. До глибини душі його приголомшила звістка про розгром повстання декабристів, у якому брали участь дорогі його серцю Кюхельбекер, Пущин і багато інших друзів. Він турбується про подальшу їх долю, підкреслює свою духовну близькість з ними і не боїться відкрито визнати її перед лицем самого царя. З дивовижною для тих років сміливістю поет відправив до Сибіру своє послання декабристам:
У глибині сибірських руд
Зберігайте горде терпіння,
Не пропаде ваш скорботний труд
І дум високе прагнення.
Так, А. С. Пушкін вмів бути вірним і відданим другом. А вірші про кохання! “Я помню чудное мгновенье”, “На пагорбах Грузії…”, “Я вас любив…” Вони, дійсно, “геній чистої краси”. Ніжні і пристрасні, веселі і сумні, вони вчать любити по-справжньому. Вже не одне покоління людей з хвилюванням читає натхненні рядки поета, зігріті поривом гарячого, щирого і чистого почуття. Його вірші співають і сяють. Вони вийшли за межі свого часу і стали надбання
м всіх, хто здатний пережити таку ж самозабвенную, повну щастя кохання. У Пушкіна навіть найпростіші, буденні почуття описані так, що, читаючи деякі його вірші, дивуєшся життєлюбству, вміння вселяти в людей надію, віру. Ось, наприклад, цей вірш :
Якщо життя тебе обдурить,
Не сумуй, не гнівайся,
У день зневіри змирися,
День веселощів, вір, настане.
Серце в майбутньому живе,
Все миттєво, все пройде,
Що пройде, то буде мило.
Вірш написано в 1825 році. А рік цей для поета був “рік зневіри”. Та хіба можна перерахувати? Строгі і глибоко моральні, веселі, часом пустотливі і не дуже скромні твори поета в більшості своїй не тільки дивовижний пам’ятник людського духу і невичерпне джерело насолоди, але і “школа життя”, в якій вчать “добрим почуттям”. І поки живий буде хоч один пиит”, не забудеться творчість Пушкіна. Бо тим і відрізняється багатство духовне від матеріального багатства, що чим більше його витрачають, тим більше воно стає.