«Почуття добрі» в ліриці Пушкіна

Виключно багатому і різноманітному творчості А. С. Пушкіна велике і значне місце займає лірика. Можна виділити кілька основних мотивів поезії Пушкіна: любов і дружба, волелюбна лірика, тема поета і поезії, філософська лірика. Але всю її об’єднує одне, характерне для цього поета якість, — гуманізм. Можна сміливо сказати, що вірші Пушкіна пронизані світлим оптимізмом, почуттям любові до людей, закликом до справедливості та милосердя, до справжньої свободи.
Так, в оді «Вільність» звучать мотиви непримиренності з силами зла, бажання боротися до кінця. Поет безстрашно кидає виклик сильним світу цього, він азартний до нерозсудливості:
На жаль! куди не кину погляд —
Скрізь бичі, скрізь залози,
Законів згубний ганьба,
Неволі немічні сльози.
Але сам автор не вірить, що тирани «схиляться» до справедливості. Він переконаний, що країною повинен правити освічений монарх, тобто людина, що розуміє, яку відповідальність він несе за кожен свій вчинок, яка велика місія на нього покладена.
У вірші 1828 року «Анчар» Пушкін дає глибоке філософське осмислення свободи.
У першій строфі вірша виникає образ «вартового». Він стоїть на кордоні, охороняє один світ від іншого світу Анчара. Це світ абстрактного зла, бо отрута Анчара виливається назовні не з помсти, а від його надлишку («Отрута капає крізь його кору»):
До нього і птиця не летить,
І тигр не йде.
Зло Анчара — абстрактне зло, страшне своєю беспричинностью.
Пушкін звинувачує не тільки нелюдського «владику», який послав свого слугу до смертельного Анчару, але і покірливої раба. Він вважає, що кожен чоловік повинен боротися за свою свободу. Тільки тоді влада припинить гнобити слабших.
Більшу частину поезії Пушкіна становить філософська лірика, що дає відповіді на вічні питання буття. Вірш «…Знову я відвідав…» — один з її зразків.
Воно було написано в 1835 році вже зрілим поетом і громадянином. Міркування ліричного героя тут зводяться до того, що зупинити потік часу і життя, повернути його назад не під силу нікому. Глибоке розуміння швидкоплинності і невідворотність руху часу лягло в основу твору.
Загальний настрій вірша можна охарактеризувати як світлий смуток. «…Знову я відвідав» являє собою спогади ліричного героя, поета, який повернувся через десять років в Михайлівське:
…Знову я відвідав
Той куточок землі, де я провів
Вигнанцем два роки непомітних…
Ліричний герой приходить до висновку, що людина повинна розуміти і приймати мудрі закони Всесвіту, насолоджуючись тим, що у нього є — кожною хвилиною життя.
Пушкіна, усвідомлює свою поетичну місію на землі, хвилювало питання про роль поезії в житті людства. Свої роздуми про мету поетичної творчості, про призначення поета художник втілив в особливому циклі. У нього входять вірші «Пророк» (1826), «Поет» (1827), «Поет і натовп» (1828), «Поетові» (1830), «Я пам’ятник собі воздвиг…» (1836).
Кожне з цих віршів має свої особливості, але весь цикл пронизує загальний мотив високого призначення поета. Це людина, ворожий ницим інтересам, гонитві «за хвилинної слави». Він завжди женемо, самотній серед ворожого середовища, оточена ненавистю, піддається переслідуванням, цькуванню, але залишається твердим і непохитним.
Цикл про поета і його ролі, має й більш загальний морально-етичний зміст: тут поет не тільки «вимогливий художник» учитель народу. Він стає для всіх прикладом поведінки людини-громадянина, приклад стійкості, мужності, непримиренності до зла, незважаючи на всі переслідування.
Важливо відзначити, що дружня і любовна лірика Пушкіна наповнені життєлюбством, теплом і світлом. Поет неймовірно трепетно ставився до своїх друзів і коханих жінок, часом навіть обожнюючи їх образи.
Любов і дружба з Пушкіну — це природні стани душі людини. Це почуття, що приносять радість, навіть якщо вони не взаємні:
Я забуваю світ земний,
Я п’ю нектар, зриваю троянди,
І не страшать мене загрози
Долі і парки фатальною.
Без любові і дружби, стверджує поет, немає справжнього життя, а є лише порожнє існування.
Творчість Пушкіна відкрило нову сторінку в історії російської літератури. Цей художник запровадив у поезію нові теми, нову мову. Але, крім того, лірика Пушкіна — явище воістину дивовижне. Вся вона пронизана світлом, любов’ю, надією, гуманізмом. Воістину прав був поет, коли говорив про себе «Почуття добрі я лірою будив».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: