“Повість временних літ” – відомий пам’ятник давньоруської літератури. Вона являє собою літописний звід, що розповідає про історію країни, про все, що відбувалося на російській землі. Такі пам’ятки давньоруської літератури представляють інтерес не тільки для істориків, але й для художників слова – письменників і поетів. Багато автори не раз звертали свій погляд на спадщину предків. Не обійшов своєю увагою “Повість временних літ” і Олександр Сергійович Пушкін.
Один з періодів творчості Олександра Сергійовича співпав з таким напрямком в літературі, як романтизм. Романизм кидав виклик закону розуму. Особистість в творах романтиків завжди залишалася вільною, незважаючи ні на які життєві обставини. Письменники-романтики потрясали своїх читачів буйством фантазії, сюжети їх часом були дуже казкові, незвичайні. В їх творах все було фантастично: герої, сюжет, обстановка, мову персонажів і самого автора.
Таких героїв, яких малювали романтики, зустріти у повсякденному житті було просто неможливо. Літературна мова такого періоду, як романтизм, також відрізнявся яскравістю, пишністю, величавістю, він був насичений самими несподіваними прийомами.
До цього напрямку можна віднести і такий жанр у літературі, як балада. Взагалі балада відіграє важливу роль у розвитку російського романтизму і займає значне місце у творчості Олександра Сергійовича Пушкіна.
Саме в цей період Пушкін пише баладу “Пісня про віщого Олега” (1822). Матеріалом для твору послужила подія; взяте з історії рідної країни поета. Пушкін звертається до “Повісті временних літ”, яка розповідає про найважливіші події IX століття: покликання варягів, поході на Візантію, завоювання Києва Олегом, про його князювання, наводяться тексти договорів князя з Візантією та народні перекази про нього: розповідь про похід на Цар – град з епізодами фольклорного характеру.
В літописі збереглася і переказ про смерть Олега. Князю зустрівся волхв, який напророкував йому смерть від улюбленого коня. Олег же дожив до смерті коня і побажав побачити кістки вже загиблої тварини. У той самий момент, коли Олег вже був впевнений, що передбачення вияви – лось брехливим, з черепа мертвого коня виповзла змія і вжалила його. У відповідності з каноном жанру літописець закінчує розповідь сценою оплакування князя: “оплакували його всі люди плачем великим”. Цей літописний епізод і ліг в основу балади. Пушкін в літописі намагався вгадати “образ думок і мова тодішніх часів”, щоб передати його як можна яскравіше і повніше, більш “опукло”.
Те, що в основі сюжету “Пісні про віщого Олега” лежить літописне оповідання, відіграє важливу роль: Пушкін намагається бути історично достовірним, для нього дуже важливо відобразити реальні події. Для цього він вводить історичні реалії:
Перемогою прославлене ім’я твоє:
Твій щит на брамі Цареграду.
І хвилі і суша підвладні тобі;
Заздрить недруг настільки дивної долі.