Роман М. Лермонтова “Герой нашого часу” – це “історія душі людської”, як визначив характер свого твору сам автор. Роман складається з п’яти повістей: “Бела”, “Максим Максимович”, “Тамань”, “Княжна Мері” і “Фаталіст”. Кожна повість являє собою самостійний художній твір і в той же час є частиною роману. Повісті об’єднані чином Печоріна. Цей герой займає центральне місце і навколо нього згруповані всі основні персонажі.
Події, пов’язані з життям Печоріна, розвиваються на Кавказі. Тема Кавказу постійно привертала Лермонтова. У віршах і поемах він оспівав природу Кавказу і волелюбних горців, але то були романтичні замальовки. В “Герої нашого часу” і природа Кавказу, і побут, і характери горян зображені реалістичним. Тут немає описів гордовитої постави жителів гір, не чути дзвону кольчуг (як, наприклад, у романтичній поемі “Мцирі”). Скупо і точно автор малює картини повсякденного побуту, сповнені суворої правди. Реальна дійсність – основа образів горян: Казбича, Азамата і Бели.
Малюючи характер Казбича, Лермонтов свідомо уникає перебільшень, зовнішніх ефектів. У зовнішності Казбича крупним планом виділені найбуденніші риси. Але за цією повсякденною зовнішністю відчувається сила (“маленький, сухий, широкоплечий”), войовничість (“бешмет в латках, а зброю в сріблі”), вказується неабиякий характер. Казбич – цілісна натура. Гордий, наполегливий, впертий, байдужий до грошей, він найбільше цінує свободу, мужність, удальство, лайливі подвиги. Звідси його прив’язаність до коня Карагезу, любов до зброї. Казбич – людина рішучих і блискавичних дій, нездатний забувати заподіяне йому зло. Він жорстоко мститься за вкраденого коня. Але Казбич не романтичний лиходій. У його вчинках відображається уклад життя горян, звичай яких владно вимагав помсти за образи і образи. Максима Максимович, який добре вивчив звичаї людей Кавказу, зауважує з приводу розбійницьких вчинків Казбича: “Звичайно, по-їхньому він був абсолютно прав”.
Умови життя, заповіти предків визначають і поведінку Азамата. Цей відчайдушний молодець, головоріз-хлопчисько, якому не терпиться стати дорослим, легко засвоює мораль своїх батьків. Можна сміливо припустити, що Азамат – це… майбутній Казбич.
У портреті Бели автор звертає особливу увагу на її очі, в яких відображаються глибина і сила почуттів. Бела здатна любити пристрасно і самовіддано. Її любов не є інстинктивним потягом, пориви її серця глибоко людяні та розумні. Бела мовчки, з почуттям власної гідності відкидає Печоріна, байдуже ставиться до його дорогим подарункам. Вона хоче, щоб за нею визнали право вільного вибору. Розкриваючи силу почуттів, глибину переживань Бели, Лермонтов не змушує героїню вимовляти дивні монологи і висловлювати потаємні думки, що властиво романтичним героям. Про боротьбу суперечливих почуттів, про зміну настроїв Бели читачі здогадуються, спостерігаючи за її вчинками і вслухаючись у її скупі репліки.
Горяни в зображенні Лермонтова – сильні, сміливі і горді люди. У цих образах в якійсь мірі відбилася мрія автора про людину, особисті інтереси якого не суперечать громадській укладу життя. У зіткненні з горцями розкриваються “дивацтва” характеру Печоріна, який багато в чому схожа людям Кавказу. Як і горяни, він рішучий і хоробрий. Його діяльна натура не знає спокою, не існує ніяких перешкод його сильної волі. Поставлена їм мета досягається будь-якими засобами, у що б то не стало. Але цілі Печоріна крейди, часто безглузді і завжди егоїстичні. У середу простих людей, що живуть за звичаями предків, він несе зло: штовхає на шлях злочинів Казбича і Азамата, безжально нищить горянку Белу тільки тому, що вона мала нещастя сподобатися йому.
Печорін зображений Лермонтовим як особа, що несе страждання іншим і в той же час як особа страждає. Природа дала йому і глибокий, гострий розум, і чуйне серце, і тверду волю. Він здатний до благородних поривів і гуманних вчинків. Але прекрасні задатки Печоріна загинули, і винні в цьому соціальні умови, в яких виховувався і жив герой. Доля людини виняткового, не знайшов собі застосування, гинучого в розквіті сил і таланту, його душевний світ, трагедія його самотності постають під пером Лермонтова як явища часу.