“Парк навесні” твір

У кожної людини в рідному місті є свої улюблені місця – ті, куди приходиш, коли сумуєш або коли переповнений радісними почуттями. Про цьому місці знаєш тільки ти, це місце – тільки твоє, і ти нікому про нього не розкажеш, тільки йому ти поверяешь свої радості і печалі. У мене теж є такий улюблений куточок – це наш міський парк, і я хочу про неї розповісти.

Вже кілька років минуло з тих пір, як ми оселилися в нашій квартирі на “сьомому небі”, тобто на сьомому поверсі висотного будинку. Навколо нашого будинку були невеликі гаї, і ми з батьками проводили там вихідні дні і навіть свята. Але минали роки, а з ними поступово зникали зелені галявини, посадки і кущі черемхи. На їх місці побудували нові житлові мікрорайони. І стало сумно, що пішли безповоротно наші зелені друзі. Які виросли на наших очах дошкільнята посадили перед будинком тополі і саджанці фруктових дерев, але ці дерева все-таки не повернуть назад тих веселих моментів, коли ми вільно бігали по посадкам.

Ось чому я йду в міський парк і все частіше ловлю себе на думці, що дуже полюбила його – ніжний і світло-зелений весною, яскравий і барвистий влітку, шарудить та жовтий восени, тихий і білий взимку. Ось переді мною колишеться зграйка берізок-сестричок, їх ніжні, легкі листочки тремтять на вітрі, як крильця… білому платті. Прислонишься до білого стовбуру, і здається, що чуєш, як по ньому повзуть трудяги-мурахи, а сама берізка розповідає казку про своє життя. Ось тут колись росли кремезні молоді дубочки, а тепер я бачу змужнілі сильні дуби, бачу, як на їх гілках птахи перелітають і стрибають білки. Я сиджу на лавці і милуюся блакитний ялиною – улюбленим деревом мого дитинства. Я уявляю собі новорічну ялинку, всю в блискучих іграшках і блискучому “дощику”. І спалахує давно забуте відчуття, коли прокидаєшся вранці з хвилюючою думкою: а що під ялинкою? Які подарунки приніс Дід Мороз? На цій лавочці часто сидять молоді мами з колясками.

Тут вони відкривають своїм дітям таємниці природи: молоду зелену травичку, колючі колоски, невигадливі квіточки, пташку на гілці і мураху на корі дерева. На цій лавочці відпочивають навчені досвідом бабусі і дідусі, які люблять своїх онуків навіть більше, ніж власних дітей. Тут, у парку, часто зустрічаються закохані. Я посміхаюся, і кудись йдуть дрібні неприємності. Потім виходжу з міського парку і таке відчуття, наче напилася живої води з джерела природи. Тихенько йду по протоптаних вузькими стежками і відчуваю себе відпочившою і готової до новим, цікавим і важким справах, яких не боюся, тому що у мене є місце, в якому я завжди відпочиваю і де набираюся сил. Як добре, що у нас є міський парк!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: