У справі охорони природи наша країна – хороший приклад для багатьох країн. Для збереження найбільш цінних видів диких звірів і птахів і вивчення їх у природних умовах створено понад 130 заповідників, понад 1000 заказників і 3 національних парки. Однак використовувати природу можна по-різному. Можна – і історія людства знає чимало прикладів – залишати за собою безплідні, мляві, ворожі людині простору. Але можна і треба, товариші, облагороджувати природу, допомагати природі повніше розкривати її життєві сили. Є таке просте, відомий всім вислів “квітучий край”.
Так називають землі, де знання, досвід людей, їх прихильність, їх любов до природи справді творять чудеса. Це наш шлях. Завдяки вжитим в останні десятиліття заходів по
Охорони диких тварин вже отримані відчутні результати. Майже повсюдно збільшилася чисельність оленів, лосів, кабанів та інших мисливських звірів. Багато цінні звірі (наприклад, соболь, бобер, сагайдак), колись стояли на межі вимирання, в даний час настільки розмножилися, що стали об’єктами постійного промислу. Успіхом увінчалися та заходи з порятунку зубра. Незабаром і бобер стане в нашій країні об’єктом хутрового промислу. Адже чисельність деяких видів звірів у ряді місць все-таки зменшується. У першу чергу це стосується видри, хохулі, європейської норки, борсука, бабака, горностая. У катастрофічно малій кількості збереглися гепард, леопард, тигр, горал і деякі інші. Рідкісні і знаходяться під загрозою зникнення види включені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи; з них 30 видів звірів поширені.
Зараз важливо зберегти кожний вид тварин, яких природа створювала протягом багатьох мільйонів років. Кожен вид цікавий і неповторний, а зникнувши, він назавжди позбавляє людство можливості дізнатися його краще, спостерігати за його життям, развчтием, поведінкою, зрозуміти значення цього виду в природі і для людини.
Деякі види звірів вдалося в дуже обмеженій кількості зберегти тільки в зоопарках. Зараз вони перетворилися на живі пам’ятки природи. Така, наприклад, кінь Пржевальського. На волі живе лише кілька екземплярів цього виду. Справедливо говорить про ставлення людей до живої природи відомий англійський вчений Дж. Дар-релл: “Наш світ так само складний і так само вразливий, як павутина. Торкніться єдиної павутинки, і здригнуться всі інші. А ми не просто торкаємося павутини, ми залишаємо в ній зяючі дірки, ведемо, можна сказати, біологічну битву проти навколишнього середовища”.
Дехто може подумати, що звірі зникають лише через полювання людини на них. Навпаки, без охоти, регулює чисельність звірів, навряд чи зараз існували б козулі, олені, сайгаки. Багато видів звірів, птахів та інших тварин зникають не стільки в результаті полювання, скільки від… непрямого впливу людини на їх життя. Справа в тому, що людина знищує природні місця мешкання тварин, їх пасовища, кормові ділянки. Негативно позначаються на чисельності тварин, вирубка лісів, оранка степів, осушення боліт, засмічення річок промисловими відходами, забруднення морів і атмосфери. Цими діями можна знищити тварин так само швидко, як і з допомогою рушниці, отрути, пасток.
Особливо постраждала фауна багатьох тропічних островів і цілого материка Австралії після їх відкриття європейцями. Привезені колонізаторами свині, собаки, кішки здійснювали спустошливі навали, знищували місцеву фауну. Кози і вівці, а місцями і кролики швидко поїдали місцеву рослинність, тим самим сприяли зникненню багатьох місцевих тварин, що харчувалися нею.
Дуже яскравим прикладом спустошливої діяльності і ницості людини служить сумна доля чудового копитного звіра – бізона.
Коли в Північну Америку прийшли європейці, вони застали там численні стада бізонів, не менше 50-60 мільйонів голів. Спочатку бізонів вбивали заради м’яса. Потім їх стали вбивати з метою позбавлення їжі індіанців, для яких бізони були одним з головних джерел існування. Сумнозвісний мисливець на велику дичину Вільям Коді хвалився, що за один день застрелив 250 бізонів, за 18. місяців знищив 4280 цих звірів. Група з 16 осіб винищила за рік 28 тисяч бізонів. Тільки за два роки (1872-1874) було вбито близько 5 мільйонів бізонів. В результаті хижацького полювання в 1900 році бізони вже були майже повністю винищені.
В даний час їх чисельність в США і Канаді становить близько 30 тисяч голів.
Зоологи А. Р. Банников, В. О. Флінт пишуть: “У зоопарках бізони вживаються добре і особливої рідкості не складають. Частіше, однак, зустрічаються їх помісі з зубром, так звані зубробізони, які, на відміну від гібридів з домашньою худобою, необмежено плідні”. Тривалість життя бізонів 20-25 років.
У Гренландії, Алясці, Шпіцбергені і на островах північного узбережжя Канади мешкають сучасники мамонта – вівцебики, або, як їх ще називають, мускусні бики. Вівцебики добре пристосовані до умов Заполяр’я. Від міцних морозів їх захищає чудова шуба з довгої шерсті. Ці велетні Арктики масою до півтони – вкрай невибагливі тварини. Вони задовольняються ягелем і тієї
Мізерною рослинністю, яка виростає за полярне літо на вічній мерзлоті.
У 1974 році невелике стадо, всього з десяти голів, було завезено на Крайній Північ нашої країни, на півострів Таймир, і випущено у вольєр неподалік від гирла річки Біка-ди. Вчені Науково-дослідного інституту сільського господарства Крайньої Півночі проводять унікальний експеримент з реакліматизації цих чудових тварин.
Будемо сподіватися, що вівцебики стануть такими ж звичними на арктичних просторах нашої країни, як і північні олені.