Зміст
Про творі
Якщо ви шукали повний зміст п’єси «Гроза» Островського – перейдіть за цим посиланням у нашу зручну бібліотеку.
П’єса Островського «Гроза» була написана в 1859 році. Задум твору з’явився у письменника в середині літа, а 9 жовтня 1859 року робота вже була закінчена. Це не класицистична, а реалістична п’єса. Конфлікт являє собою зіткнення «темного царства» з потребою в новому житті. Твір викликав великий резонанс не тільки в театральній, але і в літературному середовищі. Прототипом головної героїні стала актриса театру Любов Косицкая, яка згодом і зіграла роль Катерини.
Фабула п’єси являє собою епізод з життя родини Кабанових, а саме – зустріч і наступну за нею зраду дружини з приїхали в місто молодою людиною. Це подія і стає фатальним не лише для самої Катерини, але і для всієї родини. Щоб краще дізнатися про конфлікт і сюжетних лініях, ви можете прочитати короткий зміст «Гроза» по головам, яке представлено нижче.
Головні герої
Катерина – дівчина, дружина Тихона Кабанова. Скромна, чиста, правильна. Вона гостро відчуває несправедливість навколишнього світу.
Борис – молодий чоловік, «порядно освічений», приїхав до свого дядька, Савлу Прокофьевичу Дикому. Закоханий у Катерину.
Кабаниха (Марфа Гнатівна Кабанова) – багата купчиха, вдова. Владна і деспотична жінка, підкоряє людей своїй волі.
Тихон Кабанів – син Кабанихи і чоловік Катерини. Надходить так, як буде завгодно його матері, не має своєї думки.
Інші персонажі
Варвара – дочка Кабанихи. Свавільна дівчина, яка не боїться матері.
Кудряш – коханий Варвари.
Дикої Савел Прокопович – купець, важлива особа в місті. Грубий і невихований чоловік.
Кулигин – міщанин, одержимий ідеями прогресу.
Бариня – полусумасшедшая.
Феклуша – мандрівниця.
Глаша – служниця Кабанових.
Короткий зміст
Дія 1
Кудряш і Кулигин говорять про красу природи, але їх думки різні. Для Кудряша пейзажі – ніщо, а Кулігіна вони приводять у захват. Здалеку чоловіки бачать Бориса і Дикого, який активно розмахує руками. Вони починають пліткувати про Савла Прокофьевиче. До них підходить Дикої. Він невдоволений появою в місті свого племінника, Бориса, і не хоче з ним розмовляти. З розмови Бориса з Савлом Прокоповичем стає зрозуміло, що крім Дикого, Бориса і його сестри з родичів нікого більше не залишилося. Щоб отримати спадщину після смерті бабці, Борис змушений налагодити добрі стосунки зі своїм дядьком, однак той не хоче віддавати гроші, які бабця Бориса заповіла онуку.
Борис, Кудряш і Кулигин обговорюють важкий характер Дикого. Борис зізнається, що йому важко бути в місті Калинове, адже він не знає тутешніх звичаїв. Кулигин вважає, що тут можна заробити чесною працею. Але якщо б у Кулігіна були гроші, чоловік витратив би їх на благо людству, зібравши перпету-мобілі. З’являється Феклуша, нахвалюючи купецтво і життя в цілому, примовляючи: «на землі обітованій живемо…».
Борису шкода Кулігіна, він розуміє, що мрії винахідника про те, щоб створювати корисні для суспільства механізми, назавжди залишаться лише мріями. Сам Борис не хоче занапастити свою молодість у цьому закутку: «загнаний, забитий, та ще й здуру-то закохуватися надумався…» в ту, з якої і поговорити не вдалося. Цією дівчиною виявляється Катерина Кабанова.
На сцені Кабанова, Кабанів, Катерина і Варвара.
Кабанов говорить з матір’ю. Цей діалог показаний як типова розмова в цій сім’ї. Тихону набридли повчання матері, але він все одно лабузниться перед нею. Кабаниха просить визнати сина, що дружина йому стала важливіше матері, ніби Тихон незабаром і зовсім перестане поважати матір. Катерина, будучи присутнім при цьому, заперечує слова Марфи Гнатівна. Кабанова з подвоєною силою починає обмовляти себе, щоб оточуючі переубеждали її в протилежному. Кабанова називає себе заваді подружньому житті, але в її словах немає щирості. Вже через мить вона бере ситуацію під свій контроль, звинувачуючи сина в дуже м’якому характері: «Подивися на себе! Чи стане тебе дружина боятися?»
У цій фразі видно не тільки її владний характер, але і ставлення до невістки і сімейного життя в цілому.
Кабанов визнає, що у нього немає власної волі. Марфа Гнатівна йде. Тихон скаржиться на життя, звинувачуючи у всьому деспотичну мати. Варвара, його сестра, відповідає, що Тихін сам у відповіді за своє життя. Після цих слів Кабанів йде випити до Дикого.
Катерина і Варвара розмовляють по душах. «Мені іноді здається, що я птах» – так характеризує себе Катя. Вона зовсім зів’яла в цьому суспільстві. Особливо добре це простежується на тлі її життя до заміжжя. Катерина багато часу проводила з мамою, допомагала їй, гуляла: «я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі».
Катерина відчуває наближення смерті; зізнається, що більше не любить свого чоловіка. Варвара стурбована станом Каті, і, щоб поліпшити її настрій, Варвара вирішує влаштувати Катерині зустріч з іншою людиною.
На сцені з’являється Пані, вона вказує на Волгу: «От краса-то куди веде. У самий вир». Її слова виявляться пророчими, хоча в місті її пророкуванням ніхто не вірить. Катерина злякалася сказаних старою жінкою слів, але Варвара скептично поставилася до них, так як Бариня у всьому бачить загибель.
Кабанов повертається. У той час заміжнім жінкам не можна було розгулювати в самоті, тому Каті довелося чекати, щоб піти додому.
Дія 2
Варвара бачить причину страждань Катерини в тому, що Катіна серце «ще не уходилось», адже дівчину рано видали заміж. Катерині шкода Тихона, але інших почуттів до нього у неї немає. Варвара давно це помітила, але просить приховувати правду, тому що брехня – основа існування сім’ї Кабанових. Катерина не звикла жити нечесно, тому каже, що піде від Кабанова, якщо більше не зможе бути з ним.
Кабанову треба терміново виїхати на два тижні. Карета вже готова, речі зібрані, залишилося тільки попрощатися з рідними. Тихон наказує Катерині слухатися матінку, повторюючи фрази за Кабанихой: «скажи, щоб не грубила свекрухи…, щоб шанувала свекруху, як рідну матір, …щоб не сиділа склавши руки,… щоб на молодих хлопців не задивлялася!» Ця сцена була принизлива і для Тихона, і для його дружини. Слова про інших чоловіків бентежать Катю. Вона просить чоловіка залишитися або ж взяти її з собою. Кабанов відмовляє дружині і йому ніяково за фразу матері про інших чоловіків і Катерині. Дівчина передчуває насувається лихо.
Тихон, прощаючись, вклоняється матері в ноги, виконуючи її волю. Кабанихе не подобається, що Катерина попрощалася з чоловіком обіймами, адже чоловік в родині головний, а вона з ним врівень стала. Дівчині доводиться кланятися Тихону в ноги.
Марфа Гнатівна каже, що нинішнє покоління зовсім не знає порядків. Кабаниха незадоволена, що Катерина не плаче після від’їзду чоловіка. Добре, коли в будинку є старші: вони можуть навчити. Вона сподівається не дожити до часу, коли всі старі перемруть: «на чому світ стояти буде – не знаю…»
Катя залишається одна. Їй подобається тиша, але одночасно вона її лякає. Тиша для Катерини стає не відпочинком, а нудьгою. Катя шкодує, що у неї немає дітей, адже вона могла б бути гарною матір’ю. Катерина знову думає про польоти і свободу. Дівчина представляє як могла б скластися її життя: «я почну роботу яку-небудь по обіцянці; піду в гостинний двір, куплю полотна, так і буду шити білизну, а потім роздам бідним. Вони за мене богу помолят». Варвара йде гуляти, повідомляючи, що змінила замок на хвіртці в саду. За допомогою цієї маленької хитрості Варвара хоче влаштувати Катерині зустріч з Борисом. Катерина звинувачує у своїх несчастиях Кабаниху, але тим не менш не бажає піддаватися «гріховного спокусі» і таємно зустрічатися з Борисом. Їй не хочеться йти на поводу у своїх почуттів і порушувати священні узи шлюбу.
Сам Борис так само не хоче йти проти правил моралі, він не впевнений, що Катя відчуває до нього схожі почуття, але все одно бажає побачити дівчину знову.
Дія 3
Феклуша і Глаша розмовляють про моральні засади. Вони раді, що будинок Кабанихи – останній «рай» на землі, адже у решти жителів міста справжній «содом». Кажуть вони і про Москві. З точки зору провінціалок, Москва – занадто метушливий місто. Всі і все там наче в тумані, тому і втомлені ходять, а в обличчях смуток.
Заходить п’яний Дикої. Він просить Марту Гнатівну з ним поговорити, щоб полегшити душу. Він незадоволений тим, що всі постійно просить у нього грошей. Особливо Дикого дратує його племінник. В цей час біля будинку Кабанових проходить Борис, він шукає свого дядька. Борис шкодує, що, будучи так близько до Катерини, не може її побачити. Кулигин запрошує Бориса на прогулянку. Молоді люди ведуть розмову про бідних і багатих. З точки зору Кулігіна, багаті зачиняються у своїх будинках для того, щоб інші не бачили їх насильства над родичами.
Вони бачать Варвару, яка цілується з Кудряшом. Вона ж і повідомляє Борису про місце і час майбутньої зустрічі з Катею.
Вночі в яру під садом Кабанових Кудряш співає пісню про козака. Борис розповідає йому про свої почуття до заміжньої дівчини, Катерини Кабановой. Варвара й Кудряш йдуть на берег Волги, залишаючи Бориса чекати Катю.
Катерина налякана тим, що відбувається, дівчина проганяє Бориса, але той заспокоює її. Катерина жахливо нервує, зізнається, що своєї волі у неї немає, адже «тепер над нею воля…» Бориса. В пориві почуттів вона обіймає молодої людини: «коли я для тебе гріха не побоялася, побоюся я людського суду?» Молоді зізнаються один одному в коханні.
Годину розставання близький, так як скоро може прокинутися Кабаниха. Закохані домовилися зустрітися наступного дня. Несподівано повертається Кабанів.
Дія 4
(події розгортаються через 10 днів після третього дії)
Жителі міста гуляють по галереї з видом на Волгу. Видно, що насувається гроза. На стінах зруйнованої галереї можна розрізнити обриси картини геєни вогненної, зображення битви під Литвою. Кулигин і Дикої розмовляють на підвищених тонах. Кулигин натхненно розповідає про благій справі для всіх, просить Савла Прокоповича допомогти йому. Дикої відмовляє досить грубо: «так знай, що ти черв’як. Захочу – помилую, захочу – раздавлю». Він не розуміє цінності винаходу Кулігіна, а саме громовідводу, за допомогою якого можна буде отримувати електрику.
Всі йдуть, сцена порожня. Знову чути гуркіт грому.
Катерина все більше передчуває, що скоро помре. Кабанів, помічаючи дивна поведінка дружини, просить ту покаятися у всіх гріхах, але ця розмова швидко закінчує Варвара. З натовпу виходить Борис, вітається з Тихоном. Катерина блідне ще більше. Кабаниха може щось запідозрити, тому Варвара подає сигнал Бориса, щоб той пішов.
Кулигин закликає не боятися стихії, адже вбиває не вона, а благодать. Тим не менш жителі продовжують обговорювати насувається бурю, яка «даром не пройде».
Катя каже чоловікові, що сьогодні її вб’є гроза. Ні Варвара, ні Тихон не розуміють внутрішніх мук Катерини. Варвара радить заспокоїтися і помолитися, а Тихон пропонує піти додому.
З’являється Бариня, звертається до Каті зі словами: «Куди ховаєшся, дурна? Від Бога не втечеш! …у вир краще з красою! Та скоріше!» У нестямі Катерина зізнається у своєму гріху і чоловіка і свекрухи. Всі ті десять днів, коли чоловіка не було вдома, Катя таємно зустрічалася з Борисом.
Дія 5
Кабанів і Кулигин обговорюють визнання Катерини. Частина провини Тихон знову перекладає на Кабаниху, яка хоче закопати Катю живцем. Кабанов міг би пробачити дружину, але боїться гніву матері. Сім’я Кабанових остаточно розсипалася: навіть Варвара втекла з Кудряшом.
Глаша повідомляє про зникнення Катерини. Всі вирушають на пошуки дівчини.
Катерина на сцені одна. Вона думає, що погубила й себе, і Бориса. Катя не бачить причин жити далі, просить прощення і кличе коханого. Борис прийшов на поклик дівчини, він ніжний і ласкавий з нею. Але Борису треба їхати в Сибір, а Катю він взяти з собою не може. Дівчина просить його подавати милостиню нужденним і молитися за свою душу, переконуючи, що не вигадала нічого поганого. Після прощання з Борисом Катерина впадає в річку.
Люди кричать, що якась дівчина скинулася з берега у воду. Кабанов розуміє, що це була його дружина, тому хоче стрибнути слідом за нею. Кабаниха зупиняє сина. Кулигин приносить тіло Катерини. Вона так само прекрасна, як було за життя, з’явилася лише невелика крапля крові на її скроні. «Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосерднішими вас!»
П’єса завершується словами Тихона: «Добре тобі, Катя! А я навіщо залишився жити на світі так мучитися!».
Висновок
Твір «Гроза» Островський А. Н. можна назвати однією з головних п’єс серед усього творчого шляху письменника. Соціально-побутова тематика, безумовно, була близька глядачеві того часу, як близька і сьогодні. Однак на тлі всіх цих деталей розгортається непросто драма, а справжня трагедія, що завершується смертю головної героїні. Сюжет, на перший погляд, простий, але тільки лише почуттями Катерини до Бориса, романом «Гроза» не обмежується. Паралельно можна простежити кілька сюжетних ліній, а, відповідно, і кілька конфліктів, які реалізуються на рівні другорядних персонажів. Така особливість п’єси повністю відповідає реалістичним принципам узагальнення.
З переказу «Грози» легко можна зробити висновок про природу конфлікту і зміст, однак для більш докладного розуміння тексту рекомендуємо ознайомитися з повним варіантом твору.
Тест по п’єсі «Гроза»
Після прочитання короткого змісту ви можете перевірити свої знання пройшовши цей тест.
Для більш повного розуміння короткого змісту рекомендуємо ознайомитися з характеристиками головних героїв:
- Головні герої «Грози»
- Образ Катерини в «Грозі»
- Характеристика Катерини
- Характеристика Варвари
- Характеристика Дикого
- Образ Кулігіна
- Характеристика Тихона
- Характеристика Дикої і Кабанихи
- Образ Кабанихи
- Характеристика Кудряша
- Характеристика Бориса
- Характеристика Феклуши
Нові тестыБудь в числі перших на дошці пошани
Сподобалося короткий зміст? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям: