Островський п’єса Гроза – короткий зміст дій

Початок XIX
століття. Місто Калинов, стоїть на крутому березі Волги.

 

У першій дії
п’єси читач бачить громадський міський сад. Тут розмовляють між собою
прикажчик купця Дикого Кудряш, механік-самоучка Кулигин і міщанин Шапкін. Мова йде про характер Дикого – норовливий, жорстокому і
нещадному. Тут же з’являється Борис, який приїхав в Калинів з Москви. Його
батьки померли, і він прибув до Дикого, щоб отримати від того свою частку
спадщини, залишеного бабусею Бориса. Тільки у заповіту є одна умова
– спадок дістанеться Борису, якщо він буде вести себе шанобливо по
відношенню до Дикого. Кудряш, Кулигин і Шапкін кажуть Борису, що в цьому випадку
він жодного спадщини ніколи не отримає.

В саду з’являється мандрівниця
Феклуша, яка хвалить Калинів і особливо будинок Кабанових. Кулигин пояснює
йому, що Кабанова – це багата купчиха, яка ніколи не забуває подати
жебракам, а от своїм домашнім ніякої житті не дає. У цей час входить і сама
Кабанова. Разом з нею її син Тихон, дочка Варвара і дружина Тихона Катерина. Вона
за щось лає їх, а потім йде, дозволивши їм погуляти на березі річки.
Варвара дозволяє Тихону відправитися в
гості, а сама залишається з Катериною і заводить розмову про її стосунки з
Тихоном. Катерина відкриває їй свою таємницю, говорить, що вона відчуває себе
як-то дивно, їй хочеться розкинути руки й полетіти. Варвара здогадується, що
Катерина закохана, і предмет її любові зовсім не чоловік. Знаючи, що Тихон днями
повинен виїхати, Варвара обіцяє Катерині влаштувати їй побачення з її коханим.
Катерина в жаху, а тут ще входить божевільна бариня, яка загрожує Катерині
пекельними муками. Катерина кличе Варвару піти додому і помолиться перед
образами.

У другій дії
перед читачами постає будинок Кабанових. Тихон збирається в дорогу. Катерина
просить Тихона не залишати її будинку, клянеться йому у вірності, але Тихон не
прислухається до її слів і їде. Варвара йде на прогулянку, передає
Катерині привіт від Бориса і каже, щоб Катерина сказала, що буде спати
разом з Варварою в саду, в альтанці. Вона дає Катерині ключ від садової хвіртки і
та, повагавшись, прибирає його в кишеню.

 

В наступному кроці
ми бачимо лаву біля будинку Кабанових. Варвара зустрічається зі своїм
коханим – Кудряшом і, бачачи Бориса, велить того чекати біля хвіртки саду. До
Борису виходить Катерина. Вона не в силах протистояти тим почуттям, які вони
відчуває до Бориса

Четверте дію
показує вулиці Калинова. Вся дія збирається гроза, яка й починається
ближче до кінця дії. На галереї стикаються Варвара і Борис. Варвара
повідомляє Борису, що повернувся Тихон, і Катерина може зізнатися йому в своїй
зраді. Борис переляканий і просить Варвару утримати Катерину від цього кроку. Тут же
входить і сама Катерина разом з чоловіком і свекрухою. У галереї збирається народ –
на вулиці почалася гроза. Катерина чекає, що її за зраду вдарить блискавка. Знову
входить божевільна бариня, що загрожує їй страшними муками. Катерина не витримує і
зізнається чоловікові і свекрухи у своїх відносинах з Борисом.

 

П’яте дію знову наводить читача на високий берег Волги. Розповідає Тихон
Кулигину про те, що трапилося в його родині. Кулигин говорить йому про те, що він
міг би пробачити дружину, але Тихон не
вважає це можливим, і не тому, що сам Тихон цього не хоче, він на самому
дуже трепетно ставиться до Катерини, не може й думати про покарання для неї
– на цьому наполягає його мати, а її
слово для Тихона – закон. Входить покоївка Кабанової Глаша і повідомляє, що
Катерину не можуть знайти. Тихон йде її шукати. Входить Катерина. Вона говорить про
своїх стражданнях і кличе Бориса. З’являється Борис. Він каже Катерині, що
Дикої відправляє його в Сибір. Катерина благає його не залишати її в Калинові,
взяти з собою, але він відмовляє – та вона й сама розуміє, що це неможливо. Вони
прощаються. Катерина з жахом говорить про
те, що її життя триває. Вона йде, а на сцені з’являється багато народу,
серед них і Тихон, і його мати. Лунає крик про те, що жінка кинулася в
Волгу. Тихон хоче бігти, але мати його не відпускає. Входить Кулигин, він несе
на руках тіло Катерини. Тихон зі сльозами кидається до Катрі. Він вже не
слухає матір, звинувачує саме їй у всьому, що сталося. П’єса закінчується
його словами: «Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися!»

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам